Сюжет побудований на реальній історії 22-річної фельдшерки «швидкої»…
24 лютого о 19:30 на телеканалі 2+2 відбудеться прем’єра чотирисерійної воєнної драми «Я – Надія» про медиків екстреної допомоги. Серіал знімали вже під час повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Сюжет побудований на реальній історії 22-річної Анни Андрющенко, фельдшерки «швидкої», яка залишилася працювати в оточеному російськими військами Харкові. Режисер стрічки «Я – Надія» Денис Тарасов розповів про досвід зйомок під час війни та як налаштовував команду на знімальний процес.
- Денисе, знімати серіал про війну під час війни – що в цьому процесі було найскладнішим?
- Перед тим як вийти на знімальний майданчик, хвилювався, наче студент. Незважаючи на те, що в мене є досвід, я вже багато чого зняв, але я ніколи не знімав під час війни, коли навколо тебе сирени, вибухи… Це дуже велика відповідальність перед глядачами, які будуть дивитися твоє кіно.
Всі ми свідки того, що відбувається, але правда життя не завжди є правдою мистецтва. І якщо знімати так детально, як все було насправді, не завжди це буде по-кіношному красиво. Ми не знімали документальне кіно, ми знімали саме художнє, тому його не треба сприймати як документалістику, де в кожному кадрі має бути стовідсоткова правда.
Звісно, ми намагалися, щоб правдивість була, але у нас є художні переосмислення, які не завжди співпадають з тим, як було в реальності. По-перше, це важко робити, оскільки йде війна. Ми, наприклад, не могли робити вибухи, багато диміти, знімати у справжніх зруйнованих квартирах у Харкові, бо там знімати не можна. Тому ми знайшли декілька будинків в Ірпені, які, на наш погляд, виглядають дуже схоже на будинки на Салтівці.
Дуже важко було переосмислити нашу історію і в емоційному плані. От є сценарій і є реальна історія фельдшерки Анни Андрющенко, яка стала прототипом нашої головної героїні Надії у виконанні Вероніки Дюпіної. Вероніка мусила носити ноші до «швидкої». І спершу вона казала: «Я не можу, це дуже важко». А Аня могла! Вона тягала ноші, робила свою справу, незважаючи ні на що і як би важко не було. Тому отакі моменти треба було і нашим акторам переосмислити. Їм було важко, але Ані теж було важко.
Науково доведено, що людина в стані стресу може робити речі, які у звичному стані не зробила б. І у акторів не було сильного стресу, щоб, приміром, підняти важкі ноші, ми все ж таки знаходилися на знімальному майданчику, а не під обстрілами, коли ти здатен на неможливе.
- Яка Аня у житті?
- Ми всі вважаємо її героїнею. А вона так про себе не думає. Вона казала: «Я просто виконую свою роботу. Хто – як не я? Якщо всі виїдуть, хто буде допомагати людям?». Аня дуже проста людина, яка не думає про геройство, а робить свою роботу.
- А що вона говорила про зйомки, про те, якою ви її показали?
- Їй сподобався знімальний процес. Вона ніколи не була на знімальному майданчику, і їй було цікаво, як все влаштовано по той бік екрану. Хоча за кадром історія виглядає не так, як потім вибудовується під час монтажу. Але Аня ще не бачила, якою буде героїня, фільму ще ніхто не бачив, прем’єра - 24 лютого на 2+2.
- Яку роль вона зіграла у фільмі про неї?
- Вона зіграла саму себе. У неї невеличка роль – один епізод, де вона зустрічається з Надією у таксопарку «швидких», і вони бажають одна одній гарної зміни.
- Це художнє кіно, але кіно про війну. Готовий глядач дивитися такі історії, коли ми це переживаємо щодня у реальному житті?
- Наша історія не про війну як таку. Наша історія - про людей, які живуть під час війни. У нас в кадрі немає жодного вибуху чи військових дій. У нас війна поряд, коли ми чуємо вибухи чи сирени, але все це за кадром. Ми показуємо війну через призму людських переживань, нашої головної героїні, яка, незважаючи ні на що, сідає в «швидку» і їде рятувати життя. Тому, думаю, глядач сприйме цю історію. І таких історій треба показувати якомога більше, адже це розповідь про людські стосунки на війні. Проста дівчинка своїм прикладом показує, що треба допомагати іншим, ким би ти не був, щоб пришвидшувати нашу перемогу.
Кожного дня ми бачимо нових героїв, і про це треба знімати. Якщо ми будемо показувати людям їх самих, як вони виборюють перемогу, як вони переживають, радіють, вони будуть таке кіно сприймати. Війна війною, але ми живемо, життя продовжується.
Я волонтерю, разом із нашою Спілкою підприємців теле- і кіноіндустрії ми збираємо на машини, генератори і так далі, тому маю можливість багато спілкуватися з військовими. І вони самі кажуть, що не варто весь час плакати, адже всі вони борються за те, щоб ми жили. Тому треба вміти і радіти, це важливо.
Де проходили зйомки серіалу? Чому на майданчику постійно знаходилися справжні медики? Та від якої російської традиції кіновиробництва відмовилися під час зйомок? Про це та більше читай у повному інтерв’ю на сайті kp.ua
Читай також:
