Українська та польська історія переплітаються настільки тісно, що інколи одні й ті ж події чи постаті отримують абсолютно полярні оцінки.
Яскравим прикладом цього є гайдамаки – озброєні групи людей, що діяли на Правобережній Україні у XVIII столітті. Для сучасних українців це часто символ боротьби за свободу, тоді як для поляків – синонім грабіжників і руйнівників. Чому ж склалося таке різне сприйняття і коли ж з’явилися ці загадкові «сухопутні пірати»?
- Де і коли з'явились гайдамаки?
Щоб зрозуміти появу гайдамаків, треба зануритися в кінець XVII століття. У 1686 році «Вічний мир» між Московією та Річчю Посполитою розділив українські землі: Лівобережжя та Київ відійшли до Московського царства, а Правобережжя залишилося за Річчю Посполитою.
Уже в 1699 році польський король Август II ліквідував козацький устрій на Правобережжі, вважаючи, що козаки більше не потрібні. Це призвело до зворотного ефекту — спалахнули козацькі повстання, що прагнули відновити Гетьманщину. Ситуація погіршилася з початком Великої Північної війни (1700 р.), де Річ Посполита стала союзницею Московії, перетворивши Україну на «справжній армагедон», де «всі воюють проти всіх».
Московсько-турецька війна (1711 р.) ще більше дестабілізувала регіон. Війська Петра I були розгромлені на річці Прут, і хоча він відмовився від претензій на південно-західне Правобережжя, відступаючи, спустошив ці землі та депортував 100-200 тисяч українців (переважно колишніх козаків) на Лівобережжя. Петро I боявся відродження козацтва на правому березі Дніпра. Цей хаос і зубожіння стали сприятливим ґрунтом для появи нових збройних угруповань.
Професор та доктор історичних наук Вадим Ададуров описав цю територію як місце постійних війн, що супроводжувалися пересуванням величезної кількості військ, повною деструкцією господарства та соціального життя.
«Війська харчувалися за рахунок місцевого населення, а сама територія мала непевний статус. Після Прутського миру вона була поза досяжністю росії, потрапила під вплив Османської імперії, а згодом, через низку домовленостей, була повернута Речі Посполитій. Проте згін населення з правого на лівий берег призвів до того, що на Правобережжі залишилися переважно «низи», незаможне населення. За описами тогочасних дипломатів, наприклад Юста Юля, який проїхав цією територією у 1711 році, це було «видовище розпачу і нужденності», - розповів Вадим Ададуров.
Польський історик та науковий співробітник інституту історії Тадеуша Мантофеля Польської академії наук у Варшаві Адам Данільчик зазначав, що ті терени були значною мірою незаселені:
«Сіл було трохи більше, але типове місто мало близько 170 димів (тобто 170 будинків), а село налічувало близько 20 димів (тобто 20 будинків). Оцінюється, що одне місто припадало на 600 км²».
- Хто ж вони, гайдамаки?
Саме на цих спустошених війною землях почали діяти групи озброєних людей. Вони ностальгували за козаччиною, не корилися офіційній владі Речі Посполитої та займалися грабунками багатої шляхти. Їх називали гайдамаками.
«Щодо появи гайдамаків існують різні думки. Я думаю, що на Правобережжі склалися в першій половині XVIII століття дуже сприятливі умови для виникнення цього соціального явища», - зазначив професор Вадим Ададуров.
Слово «гайдамак» має тюркське походження і означає «грабувати», «нападати». Перші писемні згадки про гайдамаків датуються початком XVIII століття, зокрема 1717 роком, переважно у польських письмових джерелах. Йшлося про «купи гайдамацької сволочі», які «плюндрують маєтки шляхти» на Правобережжі. Тож конотація цього терміну в польських джерелах була однозначно негативною. І для сучасних поляків «гайдамак» і сьогодні є синонімом слова «грабіжник».
- Герої чи розбійники: чому сприйняття різне?
Однак для українців слово «гайдамак» набуло дещо іншого значення. Дослідник історії Акім Галімов проводив паралель зі словом «козак»:
«Я вже розповідав, як виникло слово «козак». Воно теж тюркського походження і воно теж спочатку мало негативне значення, було синонімом грабіжник чи розбишака, а потім стало синонімом слова лицар. Так само було із поняттям гайдамака».
Ближче до середини XVIII століття для багатьох українців слово «гайдамака» стало синонімом слова «бунтівник проти влади» і не завжди сприймалося негативно. Адам Данільчик характеризував гайдамаку як «люзну», тобто вільну людину, що могла пересуватися і вирушати на рейди. Професор Вадим Ададуров зазначав, що «це люди, які відчували певну жагу до свободи, якої вони не знаходили навіть у товаристві Запорізької Січі». Він додавав:
«Це люди, які на Січі бували, які там жили, але вони не належали до керівної ланки, вони не належали до верхівки, до старшини. Це були переважно наймити, які обслуговували рибні промисли, поля і так далі, але вочевидь мали амбіції, але не мали можливості для їхньої реалізації», - додав професор.
Більше про це гайдамаків та Коліївщину дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
- Перша зустріч після замаху: Віктор Ющенко розкрив деталі розмови з путіним після свого отруєння
- Були фармацевти, педіатри і навіть психотерапевти: як колискою першої лікарні Русі стала Києво-Печерська Лавра?
- Прощання зі скрипом із російським спадком: позбутися імперського минулого складніше, ніж здається?
