У кожного українця з війною 2022 пов’язана своя історія. Проте найбільше їх у військових…
У кожного українця з війною 2022 пов’язана своя історія. Проте найбільше їх у військових. Вже зараз їм є про що розповісти і чим пишатися. Наприклад, військовий льотчик Євген Соловйов, який отримав звання «Героя України», в інтерв’ю виданню АРМІЯinform розповів, як зустрів початок російського повномасштабного наступу. Вони саме дислокувалися на Херсонщині.
«Усе, що могло стріляти — літало і стріляло. У перші кілька тижнів ми воювали так, як не воює ніхто, ламали всі правила тактики ведення війни. Але краще розпочнемо із 24 лютого, який особисто для мене був якимось суцільним адреналіном із ранку до ночі. – згадує Євген – Насамперед потрібно було вивести з-під удару техніку. Жоден наш вертоліт, що міг виконувати бойові завдання, пошкоджений не був. А вже буквально за годину після передислокації почали виконувати завдання з авіаційної підтримки наземних військ. Не було жодної паузи на «розкачку»! Прилетіли, заправились і вперед працювати! Забігаючи наперед, скажу, що трішки подрімати, та й те в посадці, я зміг лише о першій ночі 25 лютого»
Неймовірним плюсом стала згуртованість народу, каже пілот:
«Ми ж місцеві, херсонці! Тітки, куми, сусіди в режимі онлайн буквально створювали інтерактивну карту ворожих переміщень! І це з перших хвилин широкомасштабного вторгнення. Усі почали дзвонити, писати. Отримували постійний потік важливої інформації — хто куди приїхав, поїхав… Обробляли інформацію, передавали «нагору» і отримували команду на роботу. До прикладу, подзвонила тітка: «До нас у село зайшла колона танків із літерою Z і поїхала в бік Миколаєва». Полетіли «шукати». Дорогою вже хтось дзвонить: «Дядько живе в такому-то селі, там іде колона». Ми розуміли, що коїться, а окупанти — ні, і це стало однією із найбільших наших переваг. Окрім того, ми ж знали кожен куточок та кожну дорогу на Херсонщині».
Інформацію пілоти отримували і від розвідки, та більшість — від простих людей. Великим плюсом, каже Євген, став також дозвіл командирам на всіх рівнях самостійно приймати рішення.
«Перші тижні ворожі втрати на Херсонщині були просто шалені — десятки одиниць техніки, сотні окупантів… Ми самі шукали та знищували цілі колони, накривали райони, а ворог не розумів, що взагалі коїться, куди він потрапив і навіщо. Таке собі «вільне полювання». Пам’ятаю, як у перший день особисто стикнувся із росіянами метрів за 500, а вони дивились на мене із німим запитанням в очах: «Звідки тут вертоліт?». Навіть жодного опору не намагались чинити, просто сиділи і дивились», - згадує льотчик Євген Соловйов.
Вже 25 чи 26 лютого авіація працювали по аеродрому в Чорнобаївці, де і розміщувався за мирних часів підрозділ Євгена.
«Відбудуємо! Зробимо краще, ніж було!» — заспокоював командир. Та ми й самі розуміли, що це лише будівлі. На початку росіяни іноді йшли без прикриття, як на марші, ніби впевнені, що в нас зовсім немає авіації. Але, звісно, ми розуміємо, що воюємо не із хлопцями, які озброєні автоматами та стрілами, а з професійною армією, в якої колони прикриваються ракетними комплексами. Тож абсолютно кожного разу, коли ми повертались із чергового завдання, думали: «Оце ми щасливці!». Та я все ж схиляюсь до думки, що щастить сильнішому!» - каже «Герой України», військовий льотчик Євген Соловйов.
Читайте також:
