Сьогодні це музей, проте історія, що розгортається зараз на окупованих росією територіях України, робить це місце болісно сучасним. Ми звикли думати, що середньовічні катування лишилися в підручниках. Але чи справді змінився почерк окупанта за останні вісімдесят років?
Коли у 1939 році радянська влада прийшла до Львова, вона не гаяла часу. Почався системний процес: людей хапали на вулицях, у квартирах, на робочих місцях. Головний критерій — «антирадянські настрої». Під удар потрапили всі, хто міг чинити опір.
«Арештовували переважно діячів націоналістичного спрямування, діячів національно-визвольного руху. Левову частку заарештованих становили поляки, які жили тоді у Львові. І це також варто розуміти — вони були фактично першими, хто постраждав від окупантів», - пояснила в інтервью досліднику історії Акіму Галімову історикиня і завідувачка науково-освітнього відділу музею «Тюрма на Лонського» Ольга Зброшко.
Згодом каральна машина «пережувала» тисячі українців та євреїв. Статистика вражає своєю холодністю: за перші пів року заарештували близько 10 тисяч осіб, наступного року – по 15 тисяч українців та поляків, ще 11 тисяч євреїв. В’язниці були переповнені, а умови всередині – за межею людського розуміння. Камери перетворювалися на бетонні пастки, де бракувало навіть повітря.
«В'язнів було так багато, що вони навіть не мали такої можливості, аби перевернутися одночасно, коли це був сон нічний. Це зі спогадів. В цій камері могло бути понад 10 осіб. Тут реально максимум 4 квадратні метри», — розповіла Ольга Зброшко.
Центральне опалення з’явилося тут лише після 1956 року, а до того — сирість та холод. Слідство могло тривати днями або роками. Весь цей час люди перебували в жахливому заціпенінні. Система була продумана до дрібниць, щоб зламати будь-яку надію на порятунок.
«На коридорі знаходилися кнопки тривоги, і можливість втекти від того конвоїра, який тебе супроводжував з камери до слідчого, була фактично нульовою. Оці сигнали тривоги були проведені повністю по всьому приміщенні в'язниці», — зазначила історикиня.
Найстрашніше те, що ця історія не має крапки. Росія не вигадала нічого нового. Вона просто дістала з архіву старі методички НКВС, стерла з них пил і знову пустила в дію на тимчасово окупованих територіях України.
Ольга Зброшко бачить цю шокуючу схожість щодня:
«Коли ми говоримо з хлопцями, які повернулися з військового полону, або слухаємо їхні свідчення, то умови утримання наших військовополонених не є зовсім кращими, ніж тут в музеї, де вже понад 20 років приміщення не функціонує за своїм призначенням».
Змінилися абревіатури спецслужб, але не їхня сутність. Окупант продовжує використовувати ті самі інструменти придушення, сподіваючись на той самий результат.
Дивись просто зараз спогади реальних в’язнів тюрми на Лонського у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: