Австралійське ранчо – це не просто ферма, це цілий світ, за розмірами часто порівнянний із європейськими країнами. Щоб об'їхати його верхи, знадобилися б не тижні, а місяці.
Тож не дивно, що сучасні ковбої Австралії зробили технологічний стрибок, про який їхні попередники навіть не мріяли. Вони піднялися в небо, пересівши з традиційних сідел у кабіни гелікоптерів.
З висоти пташиного польоту «небесні ковбої» контролюють величезні стада худоби, миттєво знаходять тварин, що відбилися, та ще й встигають до родинної вечері. Один пілот за день здатен виконати обсяг роботи, на який би знадобився цілий тиждень зусиль десятка вершників. Замість важкого сідла – комфортне крісло, а головне – можливість щовечора обіймати своїх дітей.
«Раніше два десятки людей мусили три дні збирати худобу в загоні, а з гелікоптером усе можна зробити за півдня», – розповідає сучасний ковбой Джон Мілтон.
Він зізнається, що його ферма почалася з одного гвинтокрила, а згодом їх стало вже кілька:
«15 років тому тут не було телефонного зв'язку. І подивіться, що ми маємо зараз. Це весело. Мені подобається сучасне життя ковбоїв».
Для сучасних фермерів гелікоптер – це вже не розкіш, а необхідність, ефективний інструмент для управління величезними територіями та стадами.
«Я народився в сім'ї фермерів, але провчившись семестр в університеті, зрозумів, що міське життя не для мене, – пояснює Джастін Джонсон, ковбой у третьому поколінні та досвідчений пілот. – Тож одного дня заявив батькам, що збираюсь літати на гелікоптері. Вони відповіли: «Гаразд, але ти ж і близько до нього не підходив». А я їм: «Так, навіть краще. Давайте спробуємо»».
Нове захоплення Джастіна стало справою його життя. Тепер він щодня боронить свої угіддя з повітря, контролюючи череду в кілька тисяч голів. Повітряні машини стали незамінними помічниками. Фермери випускають свої величезні стада на вільний випас, і протягом сезону тварини мігрують між пасовиськами, набираючи вагу та вигодовуючи потомство. Але цей процес потребує постійного контролю.
«Нині складно знайти гарного ковбоя, а вправного пілота і поготів. Для власників великих ранчо молоді фахівці – на вагу золота», – зазначає Джастін Джонсон.
Більшість телят, перш ніж досягти кількох сотень кілограмів ваги, не бачать людей аж до моменту продажу. Саме тоді починається справжнє протистояння людини та дикої природи. Якщо раніше худобу заганяли на конях, використовуючи ласо та силу, то нині, коли потрібно зібрати стадо в кілька сотень голів, ковбої використовують не лише гелікоптери, а й потужні позашляховики.
«Ми багато думаємо, вираховуємо, як поведеться тварина і як зробити так, щоб вона не втекла, і нам вдалося її зачепити», – розповідає фермерка Кеті Хаєс.
Про комфорт під час таких «загонів» можна забути. Ковбої переслідують бичків на швидкості до 60 км/год бездоріжжям, а наздогнавши, фіксують тварину за шию спеціальним пристроєм.
На пенсію сучасні австралійські ковбої виходять тоді, коли здійснюють свою головну мрію – купують власну землю. Це прагнення об'єднує всі покоління цих мужніх та винахідливих людей, які зуміли поєднати вікові традиції скотарства з новітніми технологіями.
Більше про життя сучасних ковбоїв дивись в проєкті «Загублений світ» просто зараз:
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також:
