Ще півтора століття тому їжа в Україні була подією, ритуалом і способом спілкування...
Столи збирали людей, а смак і атмосфера мали не менше значення, ніж сама страва. Але з часом харчова поведінка українців зазнала різких змін — від гастрономічної розкоші до утилітарного підходу, де їжа стала лише «паливом».
У XIX столітті Київ перетворився на справжню цукрову столицю імперії. Місто переживало будівельний бум і притягувало заможних туристів. Один за одним відкривалися ресторани, кав’ярні, музичні заклади та кафе-шантани. Тут подавали пунш, англійські бісквіти, гарячі пончики, вергуни, цукерки, тістечка та вафлі власного виробництва, мигдалеве драже, каштани у сиропі, американські ананаси й різні сорти шоколаду з альпійським молоком.
Респектабельні заклади змагалися між собою атмосферою: власні погреби французьких вин, більярдні столи, шахи, доміно, старанно підібрані бібліотеки та підписки на популярні європейські газети й журнали. Особливою гордістю міста був великий парк розваг «Шато де Флер» — з розкішними клумбами для прогулянок, ресторанами з галереєю, танцювальною залою, пивним баром і літнім театром. Тут показували фільми братів Люм’єр, циркові виступи братів Нікітіних та силача Івана Піддубного, театральні постановки, польоти на повітряних кулях з акробатичними трюками та завершували вечори файерверками.
Ця багата гастрономічна культура зникла з приходом радянської влади. Кав’ярні зачинили, ресторани розграбували, а на місці «Шато де Флер» з’явився стадіон «Динамо». Разом із простором зник і сам підхід до їжі. Людям нав’язали ідею, що їжа — це лише функція, а не задоволення.
«Про естетику, про задоволення, коли ти можеш спілкуватися з родиною, коли ти можеш спілкуватися з колегами – там взагалі не йшлося. У шкільних їдальнях було яке ключове правило – це мовчати і доїсти все», - стверджує Олена Брайченко, дослідниця гастрономічної культури,
кандидатка історичних наук.
Та з часом з’явилася спроба повернути втрачене — не копіюючи минуле, а переосмислюючи його. Щоб змінити харчові звички з дитинства, кухар Євген Клопотенко разом із дієтологами створив спеціальний збірник для шкільних їдалень.
«Наша задача, окрім здорової їжі, – змінити світогляд дітей, що не лише існують радянські страви, існує і кускус, існує і болоньєзе, існує і шпундра», - каже Євген Клопотенко, шеф-кухар, громадський активіст.
У шкільних меню з’явилися французький крем-суп «Вішисуаз», італійська полента, десерт «Бланманже» з ягідним кулі та ще сотні різноманітних страв, які повертають смак, вибір і культуру споживання.
Зміна харчової поведінки — це не лише про меню. Це про те, чи вміємо ми знову бачити в їжі емоцію, історію і спосіб бути разом.
Як Україна пройшла шлях від гастрономічної столиці до мовчазних їдалень? І чи справді сьогодні ми повертаємо собі право на смак і задоволення від їжі? Про все це ти можеш дізнатися у випуску проєкту «Загублений світ» просто зараз.
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також:
