1 жовтня на телеканалі 2+2 вийде воєнна драма «Тримайся, братику». Одну з головних ролей у стрічці грає акторка театру та кіно Олександра Сорока.
Її героїня, косметологиня Саша, проходить складний шлях, тікаючи від особистих проблем. Разом із двома друзями – студентами-медиками Алексом та Миколою – вона опиняється в стабілізаційному пункті на лінії фронту. Нещодавно Олександра Сорока розповіла, як отримала цю роль, про найважчу сцену та про багато чого іншого.
Олександро, як ви отримали цю роль?
Це сталося абсолютно несподівано. Мені написала агент: «Шукають акторку на головну роль, треба терміново зробити самопроби». Я навіть не встигла налаштуватися, просто швидко підготувала сцену, записала відео й відправила. І буквально через кілька днів дізналася, що мене затвердили. А знімання починалися вже за тиждень! Це був такий стрибок у невідомість. Я не знала нікого з колег – ні Євгена Медведя, ні Ярослава Дерпака. Але, мабуть, у цьому теж був свій драйв: відчуття нового етапу.
Ми всі троє швидко стали командою, почувалися на одній хвилі. Женя – неймовірно комічний, він завжди створював легку атмосферу на майданчику. З ним не засумуєш. Ярослав – більш серйозний, зосереджений. Хоча це його перший кінопроєкт, він має великий театральний досвід. Мені дуже пощастило з партнерами.
Хто ваша героїня?
Вона теж Саша – так само, як і я. Вона опиняється у стабілізаційному пункті ніби випадково, намагається сховати свій біль за жартами. Але насправді вона дуже закрита й не довіряє людям. В екстремальних умовах Саша знаходить справжніх друзів, відданих справі людей, перед якими може відкритися й довірити свою таємницю. Її шлях – навчитися сприймати себе, допомогу від інших, дозволити собі бути слабкою.
Зйомки були взимку. Це дуже впливало на роботу?
Це був справжній виклик. Майже 80% сцен ми знімали просто неба. Ми постійно мерзли. Костюмери рятували нас теплими устілками, грілками, між дублями ми куталися в ковдри.
Але найбільш напружена ситуація була під час зйомки кульмінаційної, емоційної сцени моєї героїні. Саме почався черговий обстріл, на Київ летіли ракети, потрібно було йти в укриття. На зйомку сцени залишалось буквально 20 хвилин, тому зробити це потрібно було максимально швидко. Ми навіть не використовували хлопавку. Просто включили камери й діяли, інакше момент втратимо. І я зібрала всі свої емоції, всю свою лють, біль і вилила в цю сцену.
Вклали в цю сцену власний досвід?
У моєму житті, на щастя, не було досвіду фізичного насилля, але в кіно вже мала нагоду зустрітися з такими персонажами. Тому намагалася розібратися в цій темі, слухала історії багатьох жінок, які пережили моральне чи фізичне насилля, багато читала про це, чому так відбувається, чому люди це терплять і не можуть зупинити, як цьому зарадити…
Ще в дитинстві я стала свідком страшної сцени. Якось ми з подругою після уроків пішли до неї додому, там я побачила її маму, побиту вітчимом. Це врізалося в пам’ять: наскільки жінка стає абсолютно безсилою, як її це ламає, хоча на людях намагається це приховати та ще й виправдовує кривдника. Це справді страшно.
Коли працювала над роллю, то зверталася саме до цього спогаду. Було боляче, але інакше й не можна: моя героїня мала пройти через це, і я мала прожити її біль чесно.
Як ви готувалися до ролі, занурюючись в тему війни, роботу стабілізаційного пункту?
У мене служать і друзі, і родичі. Я й до того добре розуміла, наскільки це страшно. Але робота ще раз нагадала: найголовніше - зберегти людяність. Бо війна змушує робити вибір - кого рятувати в першу чергу, кого підтримати. Дуже легко стати черствим. Важливо залишатися співчутливим, не закриватися. Для моєї героїні це теж було ключове: навчитися довіряти людям, навіть коли навколо стільки болю.
А як відновлюєтеся після важких днів?
Слухаю себе. Можу просто дати тілу відпочити: більше спати, лежати, бути в тиші. Дуже допомагає природа - прогулянки біля Дніпра, вода, відключення від новин. Я вчуся сприймати себе слабкою. Раніше мені здавалося, що треба завжди бути на максимумі, а тепер розумію: це нормально - іноді падати й давати собі час відновитися. Це наповнює й дає можливість не втрачати ресурс.
Попри серйозність теми, кумедні моменти виникали на майданчику?
Було дуже смішно, коли знімали сцену, де ми спимо втрьох у маленькій кімнатці. Там було стільки людей і техніки, що місця майже не лишалося. А ще - момент із ліжком. Художники підпиляли ніжку, щоб воно правильно впало в кадрі, коли на нього всідається Ярослав. Але в кожному дублі чомусь падав інший бік ліжка. Ми довго сміялися, поки нарешті вдалося зняти правильно.
Також в інтерв’ю виданню «Коротко про» Олександра Сорока розповіла про те, як війна вплинула на її життя та про весілля з актором та музикантом Костянтином Анікʼєвим.
Читай також:
- «Антихолінестеразний» та «актор в землі»: Ярослав Дерпак про кумедні й складні моменти під час знімань «Тримайся, братику»
- «Хоч ми з Катею різні, та в сценах втрат наші емоції перетиналися»: акторка Ірина Кудашова про роль у серіалі «Тримайся, братику»
- «В кадрі ми мерзли дуже органічно»: Євген Медвідь про труднощі зйомок у серіалі «Тримайся, братику»
