Нищення та вивезення українських старожитностей до Росії має багатовікову історію.
Ще у 19 столітті курсько-орловський поміщик Олексій Аннєнков, засланий до Києва за жорстокість із кріпаками, розпочав аматорські скарбошукацькі розкопки на території Десятинної церкви. Знайдені коштовності з дорогоцінних металів вивозилися до його маєтку, де ними гралися селянські діти. Згодом Аннєнков прибув до Переяслава, де прорив траншеї біля Михайлівського собору та виявив фрагменти давньоруських фундаментів, проте не зрозумів їхнього значення й обмежився лише схематичними планами.
У радянські часи привласнення спадщини набуло системного характеру, зазначив у своєму проєкті дослідник історії Акім Галімов. У 1949 році до Переяслава прибув радянський археолог Михайло Каргер – один із творців пропагандистської концепції про «колиску трьох братніх народів». Уже за три години після початку робіт він виявив стіни давньоруського собору, фрески, мозаїки та срібний скарб: київські гривні, витий срібний браслет і жіночий колт.
Головною знахідкою стали княжі поховання, серед яких ідентифікували могилу Святослава Володимировича – сина Володимира Мономаха. Каргер вивіз останки українських князів та інші унікальні артефакти до Ленінграда нібито на дослідження. Назад до України ці реліквії так і не повернулися, а за неперевіреними даними їх пізніше перемістили до Новгородського музею.
«На даний момент, наприклад, наші археологи не мають точної інформації, де вони зараз перебувають. За неперевіреною інформацією їх було вивезено із Ленінграда (тому що там не вистачало місця у фондосховищах), їх було вивезено до Новгородського історико-архітектурного музею-заповідника», - розповів історик Олександр Колибенко.
Як російська пропаганда використовує викрадені українські артефакти для переписання історії? Що насправді означає перша згадка слова «Україна» в літописах 1187 року? Про це дивіться у проєкті дослідника історії Акіма Галімова.
