Він став не лише скорботним прощанням, але й символом національної єдності
Останні дні життя видатної української поетеси Лесі Українки минули в грузинському містечку Сурамі, де вона боролася з тяжкою хворобою. Поруч з нею там були найближчі люди – мати та молодша сестра Ізидора.
«Ізидора згадувала, що в останні дні Леся могла їсти лише ожинове морозиво, яке готувала її мати», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
1 серпня 1913 року життя Лесі Українки обірвалося. Поховання поетеси стало не лише скорботним прощанням, але й символом національної єдності та пошани. Тіло було перевезено до Києва, де на залізничному вокзалі її зустрічали тисячі людей з усієї України. Царська поліція, побоюючись перетворення похорону на політичну демонстрацію, заборонила будь-які промови. Проте, незважаючи на це, жалобна процесія була надзвичайно багатолюдною.
«Біля цвинтаря труну понесли шестеро жінок, і це було дуже незвично і дуже символічно. Це був особливий знак пошани видатній жінці», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
Жалобна процесія супроводжувалася кінними поліцейськими, які намагалися контролювати натовп. Настільки багато людей прийшло попрощатися з поетесою, що довелося зупиняти рух трамваїв на вулиці Банковій.
оховання Лесі Українки стало виявом всенародної любові та поваги до її творчості та внеску в українську культуру. Її смерть стала втратою для всієї нації, а похорон – символом єднання українців.
Величезна популярність Лесі Українки не могла залишитися непоміченою більшовиками, які прагнули використати її постать у своїх політичних цілях. Як вони це робили, дивись у проєкті Акіма Галімова просто зараз:
Читай також:
