У 1938 році польська державна машина розгорнула на Холмщині та Волині масштабну кампанію, яка за своєю жорстокістю та абсурдністю шокує навіть сьогодні. Протягом лічених місяців понад 150 православних храмів зрівняли із землею.
Це не були випадкові руйнування в запалі бою — це була спланована акція, спрямована на викорінення української ідентичності.
Сьогодні Волинська трагедія залишається однією з найболючіших тем у відносинах між Києвом та Варшавою. Погляди на події минулого століття часто діаметрально протилежні. У Польщі ці події називають «різаниною» та геноцидом, покладаючи провину на ОУН та УПА. Українські ж історики, не заперечуючи фактів злочинів, наголошують: це не було одностороннім актом агресії, а радше кривавим фіналом багаторічного тиску та репресій.
Дослідник історії Акім Галімов провів серію інтерв’ю з провідними експертами, які допомагають зрозуміти, що саме стало каталізатором ненависті.
Історик Володимир В’ятрович, який понад чверть століття вивчає документи того часу, зазначає, що православ'я тоді сприймали як ворожий елемент. Польська влада щиро вважала, що українська церква — це щось абсолютно чужорідне на їхній землі. Холмщина, яка фактично є продовженням Волині по інший бік річки Буг, стала епіцентром справжнього варварства.
«На території Холмщини лише за кілька місяців 1938 року знищили понад 150 церков. Селяни йшли на відчайдушні кроки: вони приковували себе до стін, намагаючись врятувати святині, але їх просто розганяли силою. Важко раціонально пояснити таку жорстокість, але в основі лежало переконання польської влади, що православна віра заважає цим людям стати «нормальними» поляками», — поділився думками Володимир В’ятрович.
Ці дії не були помилкою окремих чиновників, а свідомим політичним курсом. Націоналізм у Польщі тоді набирав обертів, а будь-який прояв українства трактувався як загроза цілісності держави. Водночас на Волині активно діяло підпілля ОУН, члени якого використовували ці факти для агітації, розповідаючи місцевим про жахи, що відбуваються із їхніми сусідами. Радикалізація суспільства була лише питанням часу.
Навіть польські дослідники визнають критичність тих подій для подальшої історії. Лукаш Адамський, історик-міжнародник та віцедиректор центру Мєрошевського, називає цей період темною плямою в репутації тодішньої польської держави.
«Це був, мабуть, найбільш ганебний прояв польської політики у всьому міжвоєнному періоді», — підкреслює Адамський.
Окрім політичного і релігійного факторів, на Волині особливо гостро відчувалась соціальна нерівність. Про це більш детально у своєму проєкті розповів дослідник історії Акім Галімов:
Читай також:
