НКВС розпочало масове полювання на українське підпілля ще задовго до того, як велика війна офіційно перетнула кордон СРСР.
Радянська машина репресій працювала без збоїв, постійно шукаючи нові жертви для своїх катівень. Найстрашніше в цій історії те, що під приціл каральної системи потрапили не лише загартовані в боях підпільники, а й зовсім юні хлопці та дівчата.
Масштаби репресій проти молоді вражають своєю холодністю та системністю. У лютому 1941 року в Борщові, що на Тернопільщині, силовики заарештували 18 старшокласників. Їхня провина? Лише підозра у зв'язках з ОУН. На початку червня, коли в школах мали б лунати останні дзвоники, у Теребовлі за грати кинули ще 15 учнів.
Дослідник історії Акім Галімов у своєму проєкті розкрив моторошні деталі того часу:
«У відповідь на спротив советська каральна система лише посилювала репресії. Затримували вже навіть не студентів, а школярів. Всіх, кого підозрювали у зв'язках з ОУН».
Такі каральні акції стали нормою для кожного райцентру Західної України. Машина терору не зупинялася ні на мить, аж до 22 червня 1941 року. Коли німецькі війська почали наступ, чекісти опинилися у пастці власного страху та жорстокості.
Замість того, щоб евакуювати затриманих або відпустити дітей додому, система обрала найкривавіший шлях.
«Це одна з найчорніших сторінок в історії Львова і всього заходу України», - зазначив Акім Галімов.
У камерах тюрем Західної України тоді перебували тисячі людей. Більшість із них так і не побачили сонця після перших тижнів війни. Їх не судили, а просто знищували у підвалах, аби не залишати «свідків» або «ворожого елемента» наступаючому ворогу. Це була не війна з армією, а розправа з власним населенням.
Як це відбувалося, розповіли свідки тих подій. Про що вони казали, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
