04 06 2025

«Північний потік»: правда про секретні угоди, що поставили Європу на коліна, а Україну зробили вразливішою

У вересні 2005 року, коли канцлер ФРН Герхард Шредер готувався залишити свою високу посаду, у Берліні відбулися події, що визначили долю європейської енергетичної безпеки на десятиліття вперед.

І це не перебільшення. За два місяці до відставки Шредер підписав з володимиром путіним декларацію про будівництво газопроводу «Північний потік». А вже у жовтні його уряд зробив крок, який назавжди зацементував енергетичну залежність Німеччини від росії: схвалив державну гарантію на кредит у $1,5 млрд для «Газпрому». Ці кошти, надані німецьким банком, були призначені для будівництва морської частини газопроводу.

«По факту, це зобов'язання Німеччини виступити поручителем за кредит «Газпрому». Якби останній не зміг погасити борг, німецький уряд компенсував би банку втрати», - пояснив дослідник історії Акім Галімов

І найцікавіше, що ця гарантія була надана, незважаючи на те, що деякі політики ще тоді, у далекому 2005-му, били на сполох. Вони попереджали, що Німеччина може потрапити в залежність від російського газу. Більше того, у Європі вже тоді відкрито говорили про ризики для України, яка втратить транзитні можливості і стане вразливою перед агресивними діями росії. Але Шредер, здається, був глухим до цих застережень. Він використав весь свій політичний вплив, щоб москва реалізувала свій проект на максимально вигідних для себе умовах. Штефан Добберт, співавтор книги-розслідування «Північний потік. Як Німеччина фінансувала путінську війну», яка наробила чимало шуму, висловив дуже цікаву думку щодо мотивів Шредера.

«Скидається на те, що після довгих років роботи, коли він був найвпливовішою людиною в Німеччині, він якось відчув, що цього недостатньо. Можливо, він подумав: «Я хочу більше грошей, до біса вас усіх! Я витратив стільки років, працюючи на цій посаді». Так, мені здається, він думав. І після завершення політичної кар'єри Шредер вирішив дуже категорично: «Гаразд, це все. Тепер я просто заробляю гроші», - розповів про свої думки Добберт.

І «заробляння грошей» не змусило на себе довго чекати. Одразу після відставки, мов за помахом чарівної палички, Шредер очолив акціонерний комітет Nord Stream AG – компанії-оператора газопроводу. Його річна зарплата становила тоді 250 000 євро. Було очевидно, що це винагорода за політичну підтримку. Про конфлікт інтересів і заангажованість Шредера говорили опозиційні політики та писала преса, але це вже нічого не змінювало. Маховик був запущений.

Рішення 2005 року, здавалося б, прийняте в інтересах економічної вигоди, обернулося для Німеччини справжнім енергетичним зашморгом. Країна стала катастрофічно залежною від російського газу, що особливо яскраво проявилося з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. Німеччина була змушена різко переорієнтовувати свою енергетичну стратегію, шукати нових постачальників, а її промисловість зіткнулася з небаченими викликами. Ціна тієї "дешевої" російської енергії виявилася непомірно високою.

Для України ж «Північний потік» став не просто економічним, а й геополітичним ударом. Втрата транзитного статусу зробила її ще більш вразливою перед агресивними діями Росії. Газові війни, шантаж, погрози – все це стало частиною української реальності, адже Кремль отримав додатковий важіль тиску. «Північний потік» був не просто газопроводом, а інструментом геополітичного впливу, покликаним обійти Україну і зробити її ще більш залежною.

Ця історія – яскравий приклад того, як політичні рішення, прийняті нібито з «благими намірами» або під впливом особистих інтересів, можуть мати катастрофічні наслідки для цілих країн і регіонів. «Північний потік» – це не лише про газ, це про владу, залежність і, на жаль, про ціну, яку доводиться платити за прорахунки минулого.

Більше деталей розслідування німецьких журналістів дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз.