90-ті роки в Україні — це час не тільки становлення незалежності, а й період, сповнений політичних інтриг, боротьби за владу та подій, які іноді нагадували справжній блокбастер.
І Київ, як столиця, був епіцентром цих захопливих драм. Однією з найяскравіших сторінок тієї епохи є історія про те, як у місті одночасно працювали два мери.
У 1996 році Київ став свідком безпрецедентної події: заступник мера Олександр Омельченко разом зі своїми прихильниками здійснив справжнє «рейдерське» захоплення кабінету чинного очільника столиці Леоніда Косаківського. Як розповів дослідник історії Акім Галімов, Омельченко особисто не ламав двері, але віддавав команди іншим, а потім «наказав при свідках описати все майно, яке було в кабінеті». Косаківський, звісно, викликав правоохоронців, які зафіксували злом та опечатали кабінет.
Однак ця спроба не зупинила прихильників Омельченка і його самого. Через кілька днів вони повторили «штурм». Цього разу Косаківський запросив українських та закордонних журналістів на пресконференцію, і факт захоплення кабінету мера був знятий на відео!
«Цей блокбастер показали по телебаченню і не тільки в Україні з коментарями, що заступник мера захопив кабінет самого мера, щоб знайти там матеріали, які компрометують Косаківського. Щоправда, нічого такого в кабінеті не виявилося», - розповів Акім Галімов.
Леонід Косаківський не здався і звернувся до суду, який визнав його звільнення з посади голови КМДА протиправним. Але коли він із рішенням суду прийшов до свого робочого кабінету, потрапити туди не зміг. Біля дверей стояли кілька міліціонерів, яким наказали його не пускати.
Так тривало 300 днів! Косаківський облаштував собі інше тимчасове робоче місце, ходив на засідання Київради, брав участь у різних офіційних подіях, відкриттях, конкурсах, виставках, міжнародних конференціях. Тим часом, працівникам секретаріату не платили зарплати, розраховуючи, що вони звільняться, і на їхнє місце можна буде взяти лояльних до Омельченка людей.
Ця епічна історія, схоже, припала до душі тодішньому прем'єр-міністру Павлу Лазаренку – тому самому, який у 1999 році втік з України, прихопивши з бюджету $114 млн. За інформацією Косаківського, саме Лазаренко переконував тодішнього президента України Леоніда Кучму підписати указ про призначення Омельченка головою КМДА. Представляти нового голову колективу приїхав сам прем'єр-міністр Павло Лазаренко.
«Це був такий собі сигнал для політичної і господарської верхівки міста, що ось правильна людина, яка має прихильність згори, яка тепер буде вирішувати усі потрібні питання, - каже Акім Галімов. – Проте був дуже важливий нюанс: Леонід Косаківський, хоч і втратив посаду голови Київської міської державної адміністрації, але не перестав бути мером! Тобто, формально, у місті виникло двовладдя».
Як зазначає дослідник, «специфіка нашого демократичного суспільства така, що якщо ти не обраний людьми на виборах, хто би тебе не призначив, все рівно є оце відчуття якоїсь напівлегітимності».
Тож, як обирався Олександр Омельченко на посаду мера столиці і чому стояв на голові в буквальному сенсі, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз.
Читай також:
- Кличний відмінок: чому він є в українській мові, але зник в російській? Розгадка тисячолітньої таємниці
- Секретна зброя путіна: як кремль перетворив європейських політиків на своїх маріонеток і яка ціна мовчання?
- «Хліба залишилося на два дні»: як перший мер Києва виводив столицю з транспортного паралічу та хлібної кризи?
