Черкащина та Київщина в середині XVII століття нагадували порохову бочку, де ґніт підпалили з обох боків. Поки у Варшаві приймали чергові закони, на українських землях зріло розуміння: домовитися з системою не вийде.
Селяни втомилися від нескінченних податків та панщини, яка забирала останній час і сили, а православна шляхта, попри свій статус, почувалася «другим сортом» через релігійні обмеження та відсутність тих політичних бонусів, які мали католики. Козаки ж спостерігали, як їхні права методично перетворювали на папірці. Тож люди просто почали масово переселятися.
Найбільш енергійні та волелюбні обирали шлях на південь — у порожнечу, яку називали Диким полем. Як зазначає дослідник історії Акім Галімов у своєму проєкті, цей рух не був хаотичним:
«Найактивніші люди тікали на південь і опановували нові простори. Хтось брався за плуг чи рибальство, інші ж обирали шлях воїна та приєднувалися до козацтва».
Цікаво, що ядром цього руху стали не лише селяни-втікачі, а справжні лицарі — вихідці з українських шляхетських родин. Вони вже століттями тримали кордон на Черкащині та Київщині, будуючи фортеці проти кочовиків.
Центром тяжіння стала Микитинська Січ (район сучасного Нікополя), унікальний для тогочасної Європи простір. Фактично, у пониззі Дніпра виникла альтернативна реальність з власними правилами гри.
«Козаки там мали демократичний устрій, самі вирішували, на кого працювати, або навіть вести власні війни», - описав Акім Галімов.
Революція Богдана Хмельницького у 1648 році стала логічним фіналом ігнорування потреб суспільства. За підтримки кримських татар гетьман розбив професійне військо Речі Посполитої, що дозволило перетворити втечу від системи на будівництво власної держави — Гетьманщини.
Що було далі, дивись в проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
