Гетьманщина початку XVIII століття зовсім не була депресивною околицею, як це намагалися малювати в пізніших підручниках. Навпаки, це була держава з амбіціями, яка активно інтегрувалася в європейську економіку та диктувала свої умови на ринку сировини.
Одним із основних драйверов росту тоді стала експортна торгівля. Поки сусіди воювали, українські землі перетворилися на великий виробничий майданчик. Селітра для пороху, поташ для миловаріння, тютюн, віск і навіть скляний посуд — усе це валками їхало до Західної Європи та Балтії. Наші товари знали в Гданську, Лейпцигу та Амстердамі.
Дослідник історії Акім Галімов зазначив, що торговий оборот із Московією на той момент був значно меншим, ніж із західними сусідами.
«Український бізнес того часу чітко розумів, де лежать великі гроші та якісні товари. З Європи до нас везли справжній «люкс»: вишукану порцеляну, столове срібло, дорогі тканини та сучасну зброю», - каже дослідник.
Такий обмін ресурсами створив у країні солідний капітал. Період правління Івана Мазепи став часом затишшя після тривалих воєн. Це дозволило перенаправити кошти з оборонки у культуру та архітектуру.
«Цей сплеск церковного будівництва пояснюється надзвичайно вдалою та талановитою економічною політикою гетьмана. Це був золотий час. Мазепа закінчив Руїну, на території держави нарешті не було воєн», - підкреслила генеральна директорка заповідника «Чернігів Стародавній» Наталка Реброва.
Економіка зростала неймовірними темпами, а гроші, зароблені на продажу зерна, коноплі та меду, ставали фундаментом для нових соборів у стилі українського бароко. Козацька старшина не просто накопичувала золото в скринях, а інвестувала його в освіту та духовність, створюючи обличчя тогочасної України.
Більше цікавого про «золоту добу» Гетьманщини, дивись у проєкті Акіма Галімова просто зараз:
Читай також:
