У 1817 році Одеса отримала статус, який на сорок років визначив її долю та зробив одним із найбагатших міст Східної Європи.
Режим порто-франко — зона вільної торгівлі — спровокував справжній економічний вибух. Поки в інших регіонах імперії іноземні товари були розкішшю, одесити купували європейський імпорт за цінами виробників.
Принцип «гігантського магазину безмитної торгівлі»
Суть порто-франко була прагматичною: товари, що приходили в порт морем, не обкладалися митом. Дослідник історії Акім Галімов у своєму проекті порівнює тогочасну Одесу із сучасними аеропортами:
«Порто-франко — це як дьюті-фрі, тобто зона безмитної торгівлі. Тут все, що завозиться, не обкладається митами. Але якщо ви хочете з Одеси далі вивезти товар на велику землю, то маєте сплатити мито, і відповідно він стає дорожчим».
Для звичайного мешканця Одеси цей статус означав побутовий рай. Різниця в цінах між містом та територіями за межею порто-франко вражала. Доктор історичних наук Віктор Савченко у розмові з Акімом Галімовим навів приклад, який найкраще ілюструє тогочасний рівень життя:
«Це особливий економічний статус, який давав можливості людям в Одесі купувати іноземні товари по собівартості, за копійки. Наприклад, пляшку шампанського в Одесі тоді можна було купити за 5 копійок, але за межею порто-франко ціна була значно вищою – вже один рубль. Для розуміння, на той час рубль — це була платня людини за кілька днів роботи».
Рови, вали та озброєні митники
Аби втримати цей «острів низьких цін» і не дати товарам безконтрольно розійтися країною, навколо Одеси звели справжній кордон. Місто оточили глибокими ровами та високими валами. Для вивезення вантажів облаштували два офіційні пропуски: Херсонську митницю на Пересипі та Тираспольську на Молдаванці. Контроль був суворим.
«Через рови перекинули мости, біля яких постійно чергували військові. Просто так їх неможливо було пройти. Поруч із містками стояв митник, людина зі зброєю, який перевіряв речі. Сто грамів ковбаси ще можна було пронести, але п’ять кілограмів якогось продукту чи кілька пляшок віскі або шампанського — вже ні. Всі, хто провозив більше, вписували товар у декларацію і платили велике мито», — пояснив Віктор Савченко.
Саме цей баланс між свободою торгівлі та жорстким контролем кордонів дозволив Одесі перетворитися з невеликого поселення на головний торговельний порт Чорного моря. Епоха порто-франко залишила місту не лише архітектурну велич, а й особливий підприємницький дух, який відчувається й сьогодні.
Звісно, дуже швидко з'явилися підприємливі люди, які намагалися обійти правила. Як вони це робили, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова.
Читай також:
