Угорщина, як і деякі інші країни, час від часу нагадує про свої «історичні» права на певні території, що нині належать іншим державам.
Однією з таких територій є українське Закарпаття. Чому ж Будапешт так прагне приєднати цей регіон, і чим подібна ситуація на імперські амбіції, які ми бачимо, наприклад, у росії? Розберемося разом з дослідником історії Акімом Галімовим.
Руське Закарпаття: як формувалася унікальна ідентичність
Історія Закарпаття тісно переплетена з історією Русі. В часи політичної нестабільності на Русі, з кінця XI до початку XIII століть, місцеве руське населення активно переселялося саме на Закарпаття. Більше того, угорські королі не лише не перешкоджали, а й сприяли цим міграціям. Руські поселенці отримували релігійну та культурну автономію, а згодом посіли вагоме місце в житті регіону. Так на Закарпатті сформувалася потужна руська громада, яка на століття вкорінилася на цих землях.
«Спочатку на Русь, а потім і на Угорщину напали монголи. Наслідки для обох країн різнилися, і це дуже важливий момент у розумінні сьогоднішніх претензій угорців на українське Закарпаття», – каже дослідник історії Акім Галімов.
Для українських земель Русі монгольська навала стала справжньою катастрофою. Знищені міста, падіння Києва, загибель величезної кількості людей – Русь втратила політичну самостійність і на довгі десятиліття стала васалом Золотої Орди, визнаючи владу Хана та сплачуючи данину. Для Угорщини монгольська навала теж була катастрофою, але не поневоленням.
«Угорці зазнали великої поразки, але не стали васалами Орди. Через смерть великого хана Уґедея монголи раптово залишили територію Угорщини і не встигли встановити там свого адміністративного контролю. Тож Угорщина уникла сплати їм данини, а значить, в плані свого подальшого розвитку мала значно більше ресурсів», – пояснює Акім Галімов.
Розквіт «Великої Угорщини» та збереження православної ідентичності Закарпаття
Маючи інші стартові умови після монголів, вже у XIV–XV століттях угорське королівство досягає піку свого розвитку. Угорська держава охоплює величезні території: від сучасної Угорщини, Словаччини та українського Закарпаття до Трансільванії, частин Хорватії, Сербії, Австрії та навіть Боснії.
«На історичних мапах ця держава виглядає як одна з найбільших у Європі. І саме ці мапи й досі не дають спокою частині угорського політикуму. – зазначив Акім Галімов – Таку Угорщину в максимальних історичних межах вони називають «Великою Угорщиною».
На Закарпатті у цей час посилюється влада угорської адміністрації. Найбільші міста – Мукачево та Ужгород – отримують магдебурзьке право. Попри те, що Угорщина була католицькою країною, у церковному житті тут і далі домінує православ'я.
«Це дуже важливий момент, бо православ'я в XIV-XV століттях було ключовим носієм ідентичності мешканців Закарпаття. Навіть перебуваючи у складі католицької Угорщини, громади зберігали свою мову, віру, календар, обряд і освіту. Усе, що отримало спільну пам'ять, традицію та зберігало тяглість із Руссю», – наголошує Акім Галімов.
Приклад Закарпаття є дуже показовим. У XIV–XV століттях Угорщина була багатонаціональним утворенням, де приєднані території зберігали власну мову, побут та традиції під наглядом угорської адміністрації. Це типова модель, за якою функціонувало багато держав тих часів.
«Великої Угорщини у кордонах XIV-XV століть сьогодні не існує. Території, які колись були приєднані до складу цієї могутньої держави, живуть сьогодні своїм життям. Хорватія, Словаччина, Сербія та Боснія стали незалежними країнами, Трансільванія, наприклад, перебуває у складі Румунії, а Закарпаття стало невід'ємною частиною України. Ностальгія угорців за великою країною, яка існувала понад 500 років тому, досить дивна. Чимось нагадує імперські болі росії, яка досі не може сприйняти факт, що часи Катерини II давно минули», – підсумовує Акім Галімов.
А чиє було Закарпаття до утворення Угорської держави? Про це – у проєкті Акіма Галімова просто зараз:
Читай також:
