Такі завдання були не просто складними…
З самого початку повномасштабного вторгнення росії українська авіація не лише захищала наші міста від ракет загарбників, але і без вагань виконувала завдання, з яких пілоти розуміли, що можуть і не повернутися. Так, за розповідями українського військового льотчика та «Героя України» Євгена Соловйова, польоти до Маріуполя, коли допомогу потрібно було доставляти на 100 км у глибину контрольованої ворогом території, це було не просто складно…
«Коли мені вперше поставили завдання, це особисто робив командувач армійської авіації, я розумів, аби погодитись виконувати її, потрібно бути або дуже сміливим, або дуже дурним. Чесно сказав, що я не такий сміливий і не такий дурний. Саме тоді командувач і запитав мене: «Як гадаєш, скільки життів коштує одне твоє життя?». Коли я поставив собі це запитання — усе зрозумів. Ризик однозначно того вартий», - згадує Євген.
У нього було два такі польоти, один з яких виявився невдалим.
«Це була найперша спроба прорватись у Маріуполь. Нас обстріляли, ми повернулись. Під час другої спроби вдалось доставити ліки, боєприпаси, вивезти поранених, проте один із чотирьох вертольотів не повернувся».
Підготовка до польотів у Маріуполь, каже пілот, кожного разу тривала по-іншому. Усе було засекречено. Під час другої спроби на підготовку було лише декілька годин.
«Насправді операцію повністю планувало Головне управління розвідки і командування армійської авіації. Я в цьому ланцюжку був лише виконавцем. Мені показали, де потрібно летіти, де повернути, як прокласти маршрут, пояснили всі нюанси. На всі запитання, що виникали, мені дали відповіді. Операція була спланована блискуче», - каже військовий льотчик.
Проте після перших українських польотів для окупантів вони вже не було раптовості, але іншого способу доставити боєприпаси та забрати поранених в України просто не було…
«Звісно, було страшно. Коли ми йшли туди, бортовий комп’ютер показував, що до місця призначення пів години. Я розумів, що мені, можливо, залишилось жити пів години. Летиш і розумієш, що шанси повернутись — мізерні… - згадує Євген і додає, що досі тримає зв’язок із людьми, яких вивозив із Маріуполя – Списуємось через соціальні мережі, вони дякують. Мені вдалось вивезти понад двадцять поранених. Ризик був того вартий? Безумовно!»
Про те, що летітиму в Маріуполь Євген Соловйов, не казав нікому, режиму «секретності» дотримувалися суворо, як ніколи. Навіть дружині писав звичне смс на ніч: «Кохаю, добраніч»:
«Що вона сказала, коли дізналась правду? Чесно кажучи, це було щось трішки матюкливе. Щодо польотів у Маріуполь, я прекрасно усвідомлюю і те, що для мене це буквально кілька стресових годин — долетіти туди і назад. А для хлопців, яких я відвозив у Маріуполь, — це лише перший крок. Вони самі виявили бажання їхати в це пекло, захищати його».
Слава українським захисникам та захисницям!
Читайте також:
- «Ворог не розумів, що коїться»: український пілот знищував колони окупантів, завдяки онлайн картам ворожих переміщень, створених херсонцями
- 21 крилата ракета та 2 російських гелікоптери знищено: бойові втрати ворога станом на 23 жовтня
- Росія створює ілюзію безвихідного становища для України та її союзників, аби схилити нас до перемовин
