Рамі Аль Шаєр, популяризатор української мови розповів про п’ять незвичних українських слів, які мають особливе звучання та сенс...
Українська мова — це цілий живий організм, у якому б’ється пульс історії, пісень, звичаїв і навіть гумору. Серед звичних «дякую» й «будь ласка» ховаються справжні мовні скарби — слова, які колись звучали в селах, у поезії чи в побуті, але з часом зникли зі щоденного вжитку. А шкода, бо кожне з них — як маленький витвір мистецтва.
- 1. Витати
У цьому слові є щось легке, майже невагоме. Воно означає «існувати, перебувати десь» або «бути присутнім, хоч і непомітно».
Можна сказати: «У хаті витав запах свіжоспеченого хліба» або «Над лугом витав дух літа».
Шевченко теж любив це слово — у ньому є щось від мрії, щось від поезії. Звучить, ніби саме повітря заговорило.
- 2. Леле
Вигук, у якому зібрано і жаль, і подив, і трохи драматизму. «Ой леле!» — казали наші бабусі, коли щось дивувало або засмучувало.
Це український аналог італійського «mamma mia» — тільки з власним колоритом.
Спробуйте вимовити вголос: «Ой леле, яке диво!» — і відчуєте, як оживає емоція, яку важко передати іншими словами.
- 3. Зашарітися
Це той самий момент, коли щоки зрадницьки рожевіють — від сорому, від радості, від похвали.
Так можна сказати: «Вона зашарілася, почувши комплімент».
У слові є щось дуже ніжне й людяне — природна реакція, яку не сховаєш, як би не старався.
- 4. Трунок
Колись українці саме так називали алкогольні напої. У старих текстах «трунок» трапляється поруч зі словом «отрута» — і це звучить символічно.
Бо справді, від надмірного трунку до біди — один ковток. Тож наші пращури вміли бути і поетичними, і мудрими водночас.
- 5. Світляр
Так називали фотографа — людину, яка робить світлини. Саме слово «світлина» — наше, рідне, українське, на противагу запозиченому «фотографія».
Сучасне слово для сучасної професії — але з українським серцем.
Мова — як скриня, у якій покоління ховали не золото, а сенси. І кожне забуте слово — це частинка нашої історії, яку варто повернути. Може, колись «витати» знову пролунає у піснях, «леле» — у розмовах, а «світляр» — на візитівках молодих митців.
Адже справжня краса мови — у її глибині. І ці п’ять слів нагадують: вона живе, поки ми нею говоримо.
Читай також:
