Коли форма змінює зміст: що робить із нами роль «наглядача»?

Що може статися, якщо звичайним, інтелігентним студентам дати у руки кийок, форму й владу — хоча б на кілька днів? Чи зможуть вони залишитися собою? У 1971 році психолог Філіп Зімбардо вирішив перевірити це на практиці — і результат виявився настільки приголомшливим, що досі обговорюється в усьому світі.

Стенфордський тюремний експеримент замислювався як науковий проєкт. Але вже з перших днів стало зрозуміло: щось пішло зовсім не так. Експеримент перетворився на модель мікросуспільства, у якому швидко загубилися мораль, емпатія та межі. Його головний урок — не про те, що деякі люди злі. А про те, що система, ролі й контекст можуть зробити злими майже будь-кого.

•  Історія, яка мала тривати два тижні, але не дожила до сьомого дня

Усе почалося з невинного оголошення: Стенфордський університет шукав добровольців для дослідження тюремного життя. Понад 70 студентів відгукнулися. Після відбору залишилося 24 — цілком звичайних, освічених хлопців. Їх поділили на «охоронців» і «в’язнів» — випадково, шляхом жеребкування.

Підвал університету перетворили на імпровізовану в’язницю: з камерами, ізоляторами, номерами замість імен, формою, покараннями й постійним контролем. Учасникам заборонили звертатися на ім'я, в’язнів принижували з самого початку — навіть форма у вигляді суконь була продуманою деталлю для зламу самоідентичності.

І вже на другий день ситуація вийшла з-під контролю. Охоронці почали встановлювати жорсткіші правила, карати, принижувати. Одних в’язнів роздягали, інших — ізолювали. Навіть фізичні навантаження, як покарання, перетворювалися на знущання. Один з учасників, номер 8612, не витримав уже через добу. Але його навіть намагалися переконати стати «інформатором», а не відпустити. В’язні втрачали орієнтири, охоронці — людяність, а самі дослідники вже не діяли як психологи, а як справжні наглядачі.

• Ідея, яка зруйнувала межу між експериментом і жорстокістю

Через шість днів експеримент довелося припинити. Ув’язнені демонстрували ознаки глибокого психологічного розладу. Охоронці ж не виявляли співчуття — навпаки, все більше занурювалися у жорстокість. Учасникам оголосили, що все закінчено, заплатили та… більше не поверталися до цієї теми.

Зімбардо пізніше визнає: він сам настільки захопився своєю роллю наглядача, що вчасно не зупинив експеримент. І саме ця сліпота, на його думку, довела головну ідею дослідження: обставини, роль, соціальний тиск і відсутність контролю здатні трансформувати будь-кого.

• Чи варті були результати — ціни, яку заплатили?

Стенфордський тюремний експеримент часто згадують як приклад неетичного наукового дослідження. Його критикували за методологію, сумнівну валідність та психологічну шкоду учасникам. Та саме він змусив світ серйозніше ставитися до етики в науці, а також змусив багатьох подивитися на себе з нової перспективи.

Зімбардо довів: ми не настільки стабільні, як нам здається. Іноді лише форма, звання й нова роль можуть перетворити добропорядного громадянина на жорстокого гнобителя. І ця думка — чи не найтривожніша з усіх, що народилася в тиші університетського підвалу.

Читай також:

• Гра престолів часів Русі: як донька Ярослава Мудрого посіла трон і стала найвідомішою королевою Угорщини?
• Чаша Аріанта – містичний скіфський артефакт, який знайшов український археолог: чому на нього полювали сотні?
• У скіфському кургані знайшли артефакти могутньої Ассирійської імперії: як вони там опинилися?