Чайний пакетик настільки звичний для нас, що мало хто замислюється, як він з'явився. Цікаво те, що його поява не пов'язана з тривалими дослідженнями технологів. Усе через банальну економію.
У 1908 році нью-йоркський імпортер чаю Томас Салліван шукав спосіб заощадити. Для продажу елітних сортів компанії доводилося регулярно розсилати безкоштовні зразки потенційним клієнтам. Зазвичай чай відправляли у масивних бляшаних банках. Це було дорого і значно збільшувало вагу посилок.
Салліван знайшов просте рішення. Він замовив маленькі шовкові мішечки, розфасував туди порційну заварку і відправив покупцям. Підприємець розраховував, що клієнти розв'яжуть нитку і висиплють листя в заварник, проте покупці вирішили інакше – просто кинули шовкові мішечки в окріп. Це виявилося настільки зручно, що Саллівана засипали замовленнями з вимогою постачати чай виключно в такому фасуванні.
Патент Роберти Лоусон та Мері Макларен, а також - еволюція від шовку до паперу
Ідея заварювати чай у спеціальних місткостях виникала й раніше. У 1901 році винахідниці Роберта Лоусон та Мері Макларен отримали патент на «тримач для чайного листя» у вигляді сітчастої конструкції. Однак їхній пристрій був багаторазовим, тому винахід саме одноразового пакетика зазвичай пов'язують із Салліваном.
Для масового ринку шовк виявився надто дорогим. Згодом його замінили дешевшими тканинами: марлею, мусліном та бавовною.
А у 1929 році німецький інженер Адольф Рамбольд створив машину для автоматичного виробництва чайних пакетиків, а компанія «Teekanne» запустила масове виробництво. У 1930-х роках тканина поступово поступалася місцем спеціальному фільтрувальному паперу, який згодом став основним матеріалом для виробництва чайних пакетиків. Він добре пропускав воду, не розмокав і не псував смак напою.
Читай також:
