У 1922 році у Пакистані в провінції Сінд археологи під керівництвом Ракхала Даз Бенерджі у малозаселеному південному регіоні знайшли руїни гігантського міста Мохенджо-Даро.
За технологіями будівництва воно значно випереджало усі відомі міста тієї епохи. 4 тисячі років тому там вже були публічні бані, вода та каналізація. Археологи впевненні, що там мешкало понад 35 тисяч людей. Однак у мегаполісі виявили лише пів сотні скелетів. Положення кістяків свідчило, що смерть їх застала зненацька.
Під час розкопок вчені виявили оплавленні камені та кераміку, що перетворилися на скло. Радіографічні дослідження показали – вони піддалися дії температур близько 200 градусів. Такого жару можна було досягти в горнилі та аж ніяк не на відкритому місці.
Вчені не могли зрозуміти, що ж відбулося аж до 6 серпня 1945 року – над Хіросімою розірвалася ядерна бомба. Тоді стало зрозуміло, куди могли за мить дітися більше тридцяти тисяч людей у місті Мохенджо-Даро, а камені та кераміка перетворитися на скло.
Проте постало інше питання – яким чином стався ядерний вибух більше 4 тисяч років тому, коли про такі технології ще ніхто не знав? Подробиці – дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:
Loading...
Читайте також:
- Психологічні схиблення на жінках: чому король африканської країни щороку вибирає собі нову дружину
- У Києві в 1911 році можна було покататися на дирижаблі: чому згодом відмовилися від їхнього виробництва
- «Ворота до Пекла» на Тернопільщині: журналісти «Загубленого світу» у печері випадково зняли на камеру сутність