Умови ведення бойових дій на фронті зазнали суттєвих змін від початку повномасштабного вторгнення.
Поява розвідувальних дронів та FPV-камікадзе кардинально ускладнила роботу реактивної артилерії, зробивши кожен виїзд набагато небезпечнішим. Про те, як працюють розрахунки БМ-21 «Град» під постійним наглядом ворога та що найбільше запам'ятовується в бою, розповів командир взводу реактивної артилерійної батареї 58-ї окремої мотопіхотної бригади на псевдо «Морпіх».
Свій позивний військовий отримав на Чернігівщині ще на початку великої війни – на честь попередніх років служби у Військово-морських силах. Сьогодні його підрозділ працює з легендарною системою «Град».
«Яке її призначення? Крити площі. Це на рахунок штурмових дій, скупчення техніки і живої сили. Ну або відбиття штурмів, коли русня йде стіною з усією технікою, щоб відразу накрити площу і найбільше їм зробити каліцтв», – розповів боєць.
Дальність стрільби, за словами військового, залежить від типу боєприпасу. Для «Граду» є снаряди, здатні бити приблизно на 20 і 40 кілометрів. Він також згадав різні типи зарядів, зокрема коротші, довші та термобаричні.
Проте сучасні реалії вимагають від артилеристів максимальної обережності та швидкості. На відміну від ствольної артилерії, яка може маскуватися у лісосмугах, реактивним системам потрібен простір. Для точного наведення використовується спеціальний прилад – бусоль, яка встановлюється на відкритій місцевості на відстані мінімум 100 метрів від машини.
«Зараз ти працюєш, грубо кажучи, з самого поля, бо специфіка реактивки – ти з кущів не можеш стріляти. Тобі треба площа, в тебе є бусоль... Тобто зараз це дуже трудоємко, з тим скільки FPV і тебе відразу з першого залпу здалеку бачать», - зазначив «Морпіх».
За словами військового, зона роботи російських безпілотників уже сягає, ймовірно, понад 30 кілометрів углиб українських позицій – аж до Харкова і навіть далі. Після першого ж залпу ворог може засікти позицію української машини. З цього моменту вмикається своєрідний секундомір виживання.
«Росіяни зараз оперативно працюють, і відразу при першому засіченні в нас є небагато часу – до 10-15 хвилин – зробити роботу і втекти», - говорить військовий.
Сам процес стрільби вимагає гнучкості. Залежно від ситуації, екіпаж може випустити три снаряди або одразу повний пакет із 40-ка. Загалом, 15 хвилин на позиції цілком вистачає, щоб зробити три-чотири залпи, дочекатися коректури від аеророзвідки та внести нові налаштування.
Найбільше в роботі, зізнається «Морпіх», запам'ятовуються моменти, коли вдається ефективно подавити противника, прикрити підхід наших військ або точно накрити ліс зі скупченням ворожої піхоти. Особливо запам'ятовується, коли після пристрілки всі снаряди лягають точно в ціль. Під час однієї з останніх операцій екіпаж зробив два рази по три пристрілочні постріли, після чого випустив залишок пакета – і всі снаряди лягли точно куди треба.
Ще одним яскравим епізодом стала робота на напрямку Новодонецького та Урожайного. Тоді «Морпіх» обіймав посаду головного сержанта і безпосередньо контролював та забезпечував роботу бойових машин. Українські війська щойно зайшли на нові рубежі, зайнявши колишні позиції росіян. Окупанти ж підготували техніку і мали намір атакувати. Проте українська реактивна артилерія відпрацювала на випередження, успішно спаливши ворожу броню ще до того, як ворог зміг розпочати штурм.
Аналізуючи суспільні настрої в тилу, військовий залишається категоричним щодо тих, хто шукає відмовки, аби уникнути призову. Він переконаний, що єдиний правильний шлях для тих, хто вагається – просто прийняти остаточне рішення.
«Головне, щоб вони на це наважилися. Якщо вже це сталося, то йти до кінця. Це єдине, що я можу порадити. А те, що вони дуже довго думають, значить, вони не надумали і все. Саме що обурює – це відмазки людей, щоб не піти», - зізнається «Морпіх».
