Коли ми заходимо до стародавнього храму й бачимо під склом чи в оздоблених реліквіаріях частинки мощей — ми відчуваємо благоговіння...
Але за цією зовнішньою святістю приховується історія, яка навряд чи схожа на мир і чистоту віри. Бо колись, аби отримати хоч частинку святого, церкви йшли на неймовірне — розчленовували тіла, викопували їх із могил, крали, торгували ними й навіть вбивали заради цих реліквій.
Почалося все у IV столітті. У 313 році імператори Костянтин і Ліциній видали Міленський едикт — документ, який поклав край гонінням на християн. Ті, кого ще вчора страчували за віру, тепер стали символами нового духовного світу. Та щойно церква отримала свободу, святі мученики — і особливо їхні рештки — перетворилися на найцінніший скарб. І боротьба за них розгорілася не на життя, а на… святість.
Тіла святих почали розчленовувати, щоб кожна церква могла мати бодай частинку тієї «божественної сили». Їх купували, крали, переправляли потайки. Зрештою, навколо мощей виникли інтриги, змови й навіть злочини.
«Відомий випадок – це мощі трьох волхвів. Фрідріх Барбароса після завоювання Мілану передав їх архієпископу Кельнському, як подарунок. Передача реліквій мала політичний підтекст і цілком могла включати фінансові або інші вигоди для обох сторон», — розповідає Антон Шаповал, автор YouTube-каналу «КОХАНЕЦЬ КЛІО».
Одним із найвідоміших прикладів стала історія Катерини Сієнської — жінки, яку визнали святою одразу кілька церков: римо-католицька, англіканська та лютеранська. Її називають заступницею Європи й учителем церкви.
«Ця дівчина померла в 33 роки буквально, але за свого життя могла навіть приходити до пап римських, наголошувати щось, що повинні робити, що не повинні робити. Тобто була таким трошки сумлінням тодішнім, силою та авторитетом, та навіть впливала на них», — пояснює богослов Петро Балог, директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського у Києві.
Сьогодні у Сієні, в базиліці святого Домініка, зберігається голова Катерини. Але померла вона своєю смертю і була канонізована лише через 80 років. Тобто голову їй відтяли вже після смерті — не вороги віри, а служителі тієї самої церкви. Наказ на це дав папа Урбан VI, лише через рік після її відходу.
«Культ мощей, коли почав ширитися, якусь частичку брали, з пошаною поміщали в якусь таку спеціальну ємність, це називається реліквіарій, і десь там у храмі на видному місці поміщали. Деколи брали більшу частину, ну то взяли не частичку, а взяли цілий череп», — додає Петро Балог.
Розчленування тіл мало просте пояснення — чим більше монастирів отримували частинку святого, тим більше віруючих приходили поклонитися. А це означало вплив, престиж, а подекуди й прибутки. І хоч сьогодні мощі стали символом благословення, історія їхнього «розповсюдження» радше нагадує боротьбу за святі трофеї
Чи можна вважати святим те, що колись було здобуто такими методами? І що важливіше — духовна сила реліквії чи шлях, яким вона потрапила до храму?Про це та про наймоторошніші таємниці церковних мощей — дивись у новому випуску «Загубленого світу»!
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також:
