Коли ми чуємо про Стоунхендж, у пам’яті зазвичай спливають картинки з підручників історії про дивних друїдів або похмурі місця поховань. Проте дослідження малюють зовсім іншу картину.
Ця споруда на пагорбі поблизу британського Солсбері — не просто купа велетенських брил. Це повноцінний, надточний апарат, який почали будувати ще у 3100 році до нашої ери. Тільки подумайте: він старіший за єгипетські піраміди. Мегаліт ранньої бронзової доби — це ніщо інше, як складний місячний календар.
Якщо подивитися на комплекс з висоти, можна побачити чіткі концентричні кола. Найбільше запитань у дослідників викликало кільце з 56 ямок, відомих як «ямки Обрі». Колись у них стояли блакитні камені, а самі заглиблення були ретельно розмічені та засипані крейдою. Навіщо така точність людям, які тільки-но почали освоювати метал?
Відповідь знайшлася у 1960-х роках. Американський астроном Джеральд Гокінс вирішив перевірити божевільну на той час теорію: що, як це обсерваторія? Він завантажив дані про розташування каменів у один із найпотужніших комп’ютерів Гарварду. Результат став революцією. 156 елементів комплексу з аптечною точністю вказували на точки сходу та заходу Сонця, Місяця та зірок.
Ми звикли, що головне шоу Стоунхенджу — це літнє сонцестояння. 21 червня сонце сходить рівно над П’ятовим каменем і пускає промінь прямо в серце кола. Але Гокінс з’ясував, що Місяць був для наших предків значно цікавішим.
Сонце передбачуване. Його цикл триває рік. Місяць — справжній хаос для спостерігача. Він повторює свій шлях лише раз на 18 років, 5 місяців і 5 днів. У цей період наш супутник «гуляє» горизонтом, досягаючи екстремальних точок. Саме тут на сцену виходять ті самі 56 ямок.
«56 — дуже дивне число. Комп'ютер показав, що воно відповідає схемі руху Місяця за 56 років. Точка, де сходить Місяць взимку, перетинає П’ятовий камінь тричі за цей період. Тобто Стоунхендж – це прадавній комп'ютер для стеження за Місяцем», — зазначав Джеральд Гокінс.
Коли Місяць опинявся точно над П’ятовим каменем посеред зими, давні люди знали: наближається затемнення. Це був ідеальний інструмент для виживання та планування життя. Поки людство мешкало у примітивних хатинах і користувалося грубими знаряддями, математики того часу вже прораховували рух небесних тіл на десятиліття вперед.
Коло з 30 великих брил допомагало рахувати дні та місяці. Величезні П-подібні арки (триліти) вагою по 6 тонн слугували прицілами. Це була інженерна магія. Кожна пара каменів — це окремий рядок коду в цьому кам’яному процесорі.
Сьогодні Стоунхендж залишається нагадуванням про те, що наші предки не були примітивними. Вони дивилися в небо і розуміли його мову значно краще, ніж ми можемо собі дозволити в епоху смартфонів.
Більше цікавого про наш головний супутник – в проєкті «Загублений світ» просто зараз:
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також:
