Війна може будь-якої миті забрати життя…
У складні часи люди особливо потребують любові. Вона зцілює і лікує, замість страху дає надію і бажання жити далі, навіть якщо над головою падають бомби. Це добре усвідомили донецькі прикордонники Валерія та Андрій Карпиленки, які з 2014 року жили разом, а після 24 лютого стали на захисти рідного Маріуполя.
Після того, як росіяни взяли місто в облогу, Валерія з Андрієм опинилися у підземеллях Азовсталі, як і сотні інших людей. Проте закохані майже не бачилися, лише зрідка обмінювалися смс-ками. Вони служили у різних підрозділах, між якими були кілометри тунелів, а перехід – вкрай небезпечний. Тож, коли одного вечора Валерія побачила Андрія, у неї відібрало дар мови.
«Перша зустріч, якщо я не помиляюся, була якраз коли Андрій потрапив під обстріл і у нього було осколкове поранення – згадує Валерія – Прибіг зі шпиталю до мене вночі. Сказав вперше про те, що давай одружимося тут. Але це мене, напевно, тоді злякало. Трошки підлікувався і прийшов вже вдруге з каблучками, які він зробив з фольги і сказав, що ми тепер заручені. Це був найкоштовніший подарунок, який був у мене в житті».
Закохані одружилися 5 травня, а 7-го Андрія вже не стало. Валерія побула дружиною Андрія лише кілька днів. Він загинув, боронячи маріупольську незламну фортецю. Подробиці трагічної історії кохання бійців АЗОВа – дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:
Дивись також:
