Страх темряви закладений у людській свідомості на глибокому біологічному рівні. Сучасна наука називає цей стан ніктофобією. Тисячоліття тому людина не була на вершині харчового ланцюга.
Для наших пращурів світ поза межами освітленого вогнища становив смертельну небезпеку. Там вільно полювали печерні леви, шаблезубі тигри та зграї хижих вовків. Відсутність візуального контролю над територією змушувала мозок перебувати у стані постійної готовності до нападу.
«Ми можемо боятися, наприклад, павуків і змій, хоча ніколи не мали контакту з ними. Це спрацьовує наша генетична пам'ять. Тому, щойно настає тотальна темрява, в нас прокидається цей первісний звірячий страх, що є абсолютно еволюційним. З'являється пришвидшене серцебиття, підвищується пульс, можуть навіть бути панічні атаки», - пояснила сомнологиня Дар'я Пилипенко.
З часом раціональний інстинкт виживання трансформувався у багатий культурний фольклор. Шорохи та тіні людська уява перетворювала на монстрів. Європейські народи створили міфи про кровопивць-вампірів, які бояться світла. Слов'янські легенди розповідають про упирів та мавок, що заманюють мандрівників у нічні хащі. Японська культура сповнена історій про духів йокай, які змінюють форму після заходу сонця. Сучасній людині не загрожує напад дикого звіра у власній спальні, проте генетичний запобіжник продовжує працювати.
Які невідомі істоти можуть роками ховатися у глибоких карстових печерах Африки? Чому місцеві плазуни повністю змінили колір своєї шкіри? Більше про це дивіться у новому випуску проєкту «Загублений світ».
Не пропусти! Щонеділі нові випуски інформаційно-пізнавального проєкту «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру об 11:50 на телеканалі 2+2!
Читай також:
