У Чернігові була започаткована унікальна та екстремальна традиція чернецтва, що прийшла до нас завдяки монаху Антонію.
Дізнавшись про розбудову нового підземного монастиря на Болдиних горах, сюди почали стікатися чоловіки та юнаки, готові присвятити життя служінню Богу. Їхньою головною місією було не лише усамітнення, а й продовження розкопок, щоб розширити монастирські володіння. Так на світ з'явилися легендарні Антонієві печери, які й сьогодні вражають своєю атмосферою.
Згідно з історичними свідченнями, довжина Антонієвих печер сягає близько 350 метрів. Тут розташовані два яруси, кожен з яких приховує свої таємниці.
Мешкали ченці в невеличких келіях, розмір яких не перевищував 2х2 метри. Як зазначає історик та науковий співробітник національного заповіднику «Чернігів стародавній» Олег Масюта, «це певний стандарт — як печера Гроба Господнього, розміри дуже співпадають». Температура в келіях трималася на позначці +9 градусів, що робило життя в них справжнім випробуванням на витривалість.
Але найдивовижнішою та, можливо, наймоторошнішою традицією було затворництво — повна ізоляція від світу. Щоб уникнути фізичної спокуси вийти на поверхню, ченці просили замурувати вхід до своєї келії, залишивши лише невелике віконце.
«Щоб не було фізичної спокуси вийти, щоб «тіло не вивело тебе на поверхню», затворники просили закопати їхні двері, тобто замурувати заживо», - підкреслює Олег Масюта.
Харчування було вкрай мізерним. Раз на два дні вони вживали лише воду, а в непісні дні — кілька проскурок. Їжу та воду приносили згори, передаючи через крихітне віконце, яке також служило для виносу горщиків. Спілкування із зовнішнім світом фактично припинялося. Головною метою було повне усамітнення для медитацій та молитов. Навіть сон був аскетичним.
«Затворники спали сидячи, адже вважалося, що фізична насолода від сну — це спокуса від диявола. На сон відводилося лише 3-4 години на добу. Навіть надати насолоду тілові своєму, як це намагається будь-яка людина уві сні, вони собі не дозволяли», — пояснює Олег Масюта.
Історики зазначають, що такі випадки були вкрай рідкісними. За словами Олега Масюти, «їх були одиниці». У домонгольський період Києво-Печерський патерик згадує лише вісім відомих ченців-затворників.
«Повірте, на 20 років могла трапитись одна людина, яка йшла на такий вчинок», — додає історик.
Більше цікавого про легендарні Антонієві печери, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:
Читай також:
