Чи задумувалися ви колись, як виглядав світ для наших предків 150 років тому?
Для багатьох українців кінець XIX століття став часом доленосних рішень та відчайдушних кроків. Це був період, коли тисячі наших земляків вирушили у невідомість, шукаючи кращої долі за океаном. Ця велика українська міграція до Канади стала однією з найдраматичніших сторінок нашої історії.
Сучасній людині, можливо, здається, що міграція — це вічний процес для українців. Однак, за словами дослідників, таких масових хвиль було всього п'ять, і п'ята триває просто зараз, спричинена російською агресією. Але перша, яка розпочалася в останньому десятилітті XIX століття, мала зовсім інші причини.
Як зазначає дослідник історії Акім Галімов, в той час українські землі були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, і своєї держави українці не мали. Міграція розпочалася майже одночасно з обох імперій, але причини були дещо різні.
«Для українців, що жили під владою Австро-Угорщини, основною причиною міграції стало... перенаселення. Так-так, саме воно! Наші люди в той час в основному обробляли землю. У них були невеличкі фермерські господарства, що годувало цілу родину і ще кількох найманих робітників. Згодом ці наймані робітники могли і собі придбати клаптик землі і стати господарем. Це була найзаповітніша мрія українського селянина. І от наприкінці 19 століття настав той час, коли для населення яке постійно зростало вільної землі для обробітку вже не залишилися», — пояснює Акім Галімов.
Як українці могли в ті часи виїхати за кордон? Це була ціла пригода, що вимагала неабияких зусиль, коштів та рішучості.
Першим кроком було отримання документів та дозволу на виїзд від місцевої влади — війта чи старости.
«Староста міг дозволу й не дати, але, як пізніше розповідали мігранти, допомагали хабарі», — розповідає Галімов. – Корупція існувала й тоді, і вона, на жаль, була частиною цього шляху»
Наступний етап — збір коштів на подорож. Сума була захмарною — приблизно як вартість цілого середнього селянського господарства! Хто не міг продати все, наймався на роботу на заводи в місті. Інколи на збір грошей йшов цілий рік.
Але й гроші не були гарантією успіху. Треба було розуміти, куди і як їхати. Перевезеннями займалися великі мореплавні компанії. У них були свої представництва у великих містах, як Львів, Київ, Краків, а також розгалужена мережа агентів, що приїздили навіть у найвіддаленіші карпатські села. Ці представництва брали на себе всю логістику: проїзд потягами до портових міст, поселення у портових готелях, квитки на пароплав і навіть обмін грошей.
«Хто б і звідки не їхав, спершу всі діставалися до німецького портового міста Гамбург. А далі починалася справжня океанська подорож — щонайменше 14 днів пароплавом до Канади, до порту Галіфакс. Ті, хто прямував до Сполучених Штатів, прибували на острів Елліс, де мали відбути карантин, і лише після цього отримували дозвіл зійти на американську землю», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
Більше про те, ким були перші переселенці в Канаді, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова.
Читай також:
