Ми звикли думати, що слова «язичництво» чи «поганство» оповиті містикою, за якими ховаються нічні обряди біля багать, таємні заклинання та прадавні боги. Насправді ж усе значно прозаїчніше.
Походження цих термінів не має жодного стосунку до магії. Це результат тисячолітнього мовного маркування, де змішалися соціальний статус, географія та звичайнісінький поділ на місто і село.
У своєму проєкті дослідник історії Акім Галімов розповів про цікаві і несподівані факти: терміни, якими ми сьогодні офіційно оперуємо в підручниках, колись були просто поглядом представників нової культури на тих, хто не встигав за релігійними трендами великих міст.
Ми чітко знаємо, що відбувалося на наших землях після появи офіційної писемності. Християнство принесло із собою потужну книжну культуру, яка фіксувала кожен крок тогочасного суспільства. Дослідник історії Акім Галімов детально пояснює цей контраст між двома епохами:
«Історію релігії на українських землях умовно можна поділити на два великі періоди: до і після хрещення Русі. Ми знаємо, що князь Володимир прийняв християнство. Разом із новою вірою на українські землі прийшла книжна традиція — письмо, монастирі, літописання. Саме тому історію християнства відтворити відносно легко. Ми маємо тексти, договори, проповіді, літописи. Джерел, одним словом, багато. Зовсім інша ситуація з періодом до хрещення. Як дізнатися, у що вірили люди, якщо не залишилося жодних богословських трактатів і бібліотек? Жодних писемних текстів, створених самими носіями дохристиянської віри, до нас не дійшло», - детально пояснює цей контраст між двома епохами дослідник історії Акім Галімов.
Через цей дефіцит інформації історики стикаються з парадоксом: ми намагаємося зрозуміти світогляд давніх людей за допомогою мови їхніх опонентів.
Хто такі «погани» на самому початку?
Коли ми чуємо слово «поганий», у голові виникає негативна асоціація. Проте початкове значення латинського слова paganus було суто географічним. Воно означало мешканця села — селянина.
Християнська віра на Русі, як і в усій Європі, поширювалася насамперед через великі міста, де вирувало політичне та економічне життя, стояли княжі гарнізони та укладалися міжнародні торгові угоди. Провінція ж жила своїм звичним, консервативним ритмом. Мешканці віддалених поселень не поспішали відмовлятися від традицій батьків, які століттями допомагали їм збирати врожай та виживати.
Містяни, які переважно вже прийняли нове віросповідання, почали називати «поганами» (тобто селянами) тих, хто досі залишався вірним старим богам. Згодом це слово втратило прив'язку до сільської місцевості й набуло значно ширшого значення — так почали іменувати взагалі всіх нехристиян.
Секрет слова «язичники»
Схожа трансформація відбулася і на теренах Русі із церковнослов'янським терміном. У давніх текстах слово «язик» використовували у значенні «народ» або «плем'я».
Коли виникла потреба перекладати Новий Заповіт, перекладачі шукали відповідник для означення чужих, нехристиянських народів. Так з'явилося поняття «язичники». Тобто це були просто «інші племена», які не належали до нової релігійної спільноти.
«Коли ми говоримо «погани» чи «язичники», ми користуємося термінами, які були поглядом нової релігії на інші вірування. Самі ж люди на українських територіях, які жили до хрещення і не знали Христової віри, звісно, так себе не називали. Щоправда, і як вони самі себе називали, ми не знаємо. Їхня віра не була оформлена в книжках і законах», - наголосив на важливому нюансі, який зазвичай залишається поза увагою широкого загалу, Акім Галімов.
Тож яким насправді був дохристиянський світ українських земель і як розгадати його таємниці без писемних пам'яток — залишається одним із найбільших та найцікавіших викликів для сучасної історичної науки.
Дивись всю історію релігії України в проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
