Буває, що в житті однієї людини є переломний момент, який визначає її подальшу долю. Для російського диктатора таким моментом могла стати ніч у Дрездені 1989 року.
Того року володимир путін, молодий офіцер КДБ, зіткнувся з тим, що згодом стане його найбільшим кошмаром. Ця подія, за словами істориків, заклала фундамент його панічного страху перед народними протестами та вільним вираженням волі.
Коли Берлінська стіна почала тріщати по швах, у Східній Німеччині вирувала «осінь народів». Німці, які роками жили під тотальним контролем, чітко усвідомлювали, що головне зло в їхній країні – це Штазі, сумнозвісна спецслужба.
Дослідник історії Акім Галімов розповідає, що співробітники Штазі, відчуваючи, як «пахне смаженим», почали масово знищувати документи: різали папери шредерами, палили, топили у воді та рвали руками. Але їхній поспіх був марним, адже в цей час вже до приміщення увірвалися з криками півтисячі людей. Попри те, що співробітники Штазі мали зброю, вони не наважилися стріляти в натовп, і просто втікли.
Усе це відбувалося неподалік від штаб-квартири КДБ, де в той час працював молодий володимир путін. Він та його колеги також були зайняті знищенням важливих документів. Проте не тому, що боялися вторгнення протестувальників. У москві вже розуміли: утримати свою резидентуру та агентів у Німецькій Демократичній Республіці не вдасться. Тож був наказ знищити всі папери, які могли б викрити людей, пов'язаних з кремлем.
Пізніше, вже будучи президентом російської федерації, путін розповідав, що тоді під стінами КДБ були тисячі агресивно налаштованих, страшних і небезпечних людей. Однак дослідники, стверджували інше.
«Демонстрантів було не більше двох десятків. На невеликій вузькій вулиці, де розташовувалася резиденція КДБ, просто не вмістився б багатотисячний натовп», - розповів Акім Галімов.
Коли ці кілька десятків демонстрантів підійшли до будівлі КДБ, перелякані охоронці одразу кинулися всередину. Путін в цей час набрав танкову частину, яка базувалася неподалік штаб-квартири, щоб вони надіслали танки і захистили їх.
«Путін сподівався, що радянські війська наведуть лад у місті, але відповідь на тому кінці дроту його просто шокувала: нічого не можемо зробити без дозволу москви, а москва мовчить», – ділиться деталями Акім Галімов.
Тоді путіну довелося самостійно виходить до демонстрантів. Він представився перекладачем і попросив їх розійтися.
«Збереглися свідчення німців – учасників тих подій. Зіґфрід Дануб, один з тих, хто прийшов 5 грудня під будівлю КДБ, згадував, що до них вийшов офіцер. Він був досить невисокий та дуже схвильований. Офіцер сказав: не намагайтеся проникнути на цю територію силою, мої товариші озброєні і у них є право стріляти у випадку крайньої необхідності», - розповів Галімов.
Пізніше сам путін розповідав, що тоді дуже злякався. Він просто не розумів, що народ може так поводитися, і що взагалі може щось вимагати. А те, що москва мовчала, путін, очевидно, сприйняв як слабкість режиму.
«Ці свої відчуття, цей дрезденський урок путін проніс через усе своє життя і дуже добре запам'ятав. На його очах могутня, ретельно збудована репресивна держава була знесена народом. Якщо дуже спростити, то відтоді демократія і цінності, притаманні нам, асоціюються в диктатора з натовпами розлючених людей і страхом смерті, – зазначає Акім Галімов. – Можливо, саме Київський «Майдан» нагадав путіну про ту листопадову ніч у Дрездені. Коли українці виходили у 2004-му, а потім у 2013-14 роках, до нього просто повернулися всі його страхи. Що ж, Україна та українці й справді стали для диктатора найбільшим кошмаром».
Більше цікавого про роботу Штазі і путіна в Німецькій Демократичній Республіці, дивись в проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
