Сосновий ліс на околиці Києва виглядає спокійним і величним. Проте під ногами відвідувачів Биківні лежить історія, яку десятиліттями намагалися стерти, закатати в бетон або просто замовчати.
Це найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій, де земля стала німим свідком того, як людське життя перетворилося на статистику в гонитві за показниками.
Не так давно дослідник історії Акім Галімов поспілкувався із Тетяною Шептицькою, заступницею директора з наукової роботи заповідника «Биківнянські могили». Ця розмова відкриває жахливі деталі того, як працювала каральна машина СРСР. Виявляється, у країні, де панував культ «соціалістичних змагань», навіть кати прагнули бути першими.
«Слідчі НКВС не просто виконували свою роботу. Вони вважали справою честі перевиконати план з виявлення «шпигунів» та «терористів». Між підрозділами розгорталися справжні перегони за право називатися найбільш ефективними винищувачами власного народу. У такому шаленому темпі про справедливість чи законність мова навіть не йшла. На одну справу офіційно виділяли лише два тижні. Це катастрофічно мало для будь-якого розслідування», - пояснив Акім Галімов.
Але реальність виявилася ще цинічнішою – в більшості архівних справ історики знаходять лише один-два коротких протоколи допиту та фінальний вирок. Доля людини вирішувалася миттєво. Часто вирок виносили раніше, ніж завершувався формальний термін слідства. Система працювала як конвеєр, де замість деталей були живі люди, а на виході — лише порожні ями в лісі.
Тетяна Шептицька пояснює, що методи допитів залежали від того, наскільки «вигідною» була жертва:
«Якщо під арешт потрапляла відома особистість або знакова постать, слідчі намагалися витиснути з неї максимум. Вони «конструювали» цілі антирадянські організації, вигадуючи фантастичні змови та терористичні осередки. Людину буквально розкручували, змушуючи називати імена друзів, колег чи родичів під тиском або тортурами».
Кожне нове ім’я ставало черговою папкою в архіві та черговим трупом у Биківні. А так зване «слідство» мало на меті не пошук істини, а підтвердження вже готової версії про чергову «націоналістичну організацію».
Чому нам так важливо знати правду про Биківню і пам’ятати про ті події сьогодні? Відповідь – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
