Львів 1918 року зовсім не нагадував сьогоднішню затишну туристичну мекку з ароматом кави.
Це був політичний вулкан, де кожен камінь на бруківці «дихав» майбутнім конфліктом. Поки Австро-Угорська імперія повільно котилася до свого фіналу, два народи — українці та поляки — вже гострили зуби на право називати це місто своїм. 1 листопада 1918 року над львівською Ратушею замайорів синьо-жовтий прапор, але цей тріумф став лише початком кривавого дев’ятимісячного протистояння. Чому ж два сусідні народи не змогли поділити місто без зброї і що стояло за цим фатальним зіткненням?
Відповідь ховається не лише в політичних гаслах, а й у сухій, на перший погляд, статистиці. Проте статистика у Львові початку ХХ століття була зброєю. Згідно з переписом 1910 року, поляки становили близько 51% мешканців, тоді як українців було лише 18%. Втім, вірити цим цифрам на сто відсотків не варто.
Польський історик Дам’ян Марковський у розмові з Акімом Галімовим пояснив, що обидві сторони майстерно маніпулювали даними. Поляки записували до своїх лав усіх, хто просто говорив польською. Українці ж діяли від зворотного. Вони переконували, що більшість польськомовних містян — це просто асимільовані русини, які мають повернутися до свого коріння.
«Українці прагнули, щоб усі території, де вони становили більшість, увійшли до складу їхньої держави, а це були землі далеко за Перемишлем (місто у Польщі - прим)», — зазначає Дам’ян Марковський.
Для поляків же Львів був чимось значно більшим, ніж просто населеним пунктом на мапі. Це була їхня «духовна столиця». Поки Варшава задихалася під тиском Російської імперії, а Краків залишався консервативним та дещо повільним, саме у Львові бурлило справжнє національне життя. За часів австрійської автономії місто отримало неймовірний поштовх для розвитку. Воно було динамічним, сучасним і надзвичайно важливим для польської самосвідомості.
«Віддати його означало втратити серце своєї культури», - зазначив польський історик.
Конфлікт інтересів виявився тотальним. Українці бачили Львів центром своєї соборної держави, що простягалася на схід. Поляки ж марили відновленням Речі Посполитої у її давніх кордонах, які сягали на сотні кілометрів далі за місто. Кожна сторона мала свою правду, свою історію і свою «математику» населення.
Коли імперія Габсбургів розпалася, вакуум влади миттєво заповнили емоції та давні образи. Питання про те, чий Львів, перестало бути темою для дискусій у кав’ярнях. Воно перетворилося на питання життя і смерті.
Чи можна було уникнути війни і які висновки ми можемо зробити сьогодні, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:
Читай також:
