Читай ексклюзивні подробиці зйомок фільму...
Спеціальний показ чотирисерійної воєнної драми «Шлях» відбудеться на телеканалі 2+2 у Міжнародний день волонтера, 5 грудня, о 21:45. Це історія про співробітника волонтерської організації Олексія. Від початку повномасштабного вторгнення він самовіддано допомагає людям, бо не може інакше. Особисто зіштовхуючись зі звірствами російських окупаційних військ і переживаючи втрати, герой проходить складний шлях трансформації.
Стрічку знімали в січні цього року в Києві та області. Головну роль втілив молодий український актор Іван Жилюк. Також у ній зіграли Анастасія Пустовіт, Сергій Кисіль, В’ячеслав Довженко та інші.
Актор Іван Жилюк
«Для мене ця стрічка про дорослішання. Повномасштабне вторгнення, виклики, пов’язані з ним, змусили героя приймати рішення й нести за них відповідальність. Це про людей, які попри всі ризики готові йти хоч у пекло, приносити себе в жертву заради тих, кого навіть не знають, заради майбутнього. Олексій робив ці речі просто тому, що не міг інакше. Це також стрічка про людяність, яка залишається навіть у дуже жорстких обставинах», - поділився ексклюзивними подробицями знімань воєнної драми «Шлях» режисер Денис Тарасов.
Тема волонтерства близька вам особисто. Як для вас почалося повномасштабне вторгнення?
Я був вдома, у місті Вишгороді під Києвом. Прокинувся від того, що почув дуже гучний шум чогось дуже незрозумілого для мене. Я підійшов до вікна і побачив біля свого будинку зграю гвинтокрилів, десь штук 30. Вони були дуже близько, я навіть зняв відео. А потім пішли телефонні дзвінки, повідомлення: «Як ти, де ти, що робити…» Я думав, що через кілька днів це все закінчиться. Десь, напевно, на шостий день ми зрозуміли, що це – війна, і потрібно щось робити. Разом з друзями, колегами, підприємцями почали об’єднуватися, шукати й привозити гуманітарну допомогу, потім – автомобілі для військових. У Тернополі я зустрічав фури з їжею, провіантом, які направляли в райони, поруч з окупованими.
З часом ми масштабувалися, тепер возимо дрони й машини, вже навіть не рахуємо кількість, але точно понад дві з половиною тисячі. Спільно з партнерами з Нідерландів для наших військових завезли близько п’ятисот тонн рибальської сітки. Військові використовують їх для захисту позицій від дронів. Для мене волонтерство – це на все життя. Ми маємо працювати, робити нашу творчу історію, але й не забувати допомагати фронту, щоб зупинити ту наволоч, яка зараз лізе на нашу країну.
Режисер Денис Тарасов
Як працювалося на майданчику з актором Іваном Жилюком, який в реальному житті пережив ті самі жахіття, як і його герой в кадрі?
Іван, як справжній актор, емоційно вразливий. Він був дуже глибоко занурений в цю історію, драматургію, багато чого пропонував із власного досвіду. Він працював завзято, відверто, все пропускав крізь себе. Власні емоції він перетворив на крутезну акторську роботу. Йому було непросто на майданчику. Взагалі, умови знімання були важкими в січні – постійні тривоги, вимкнення світла, холод…
Йому довелося майже голим зніматися в мороз?
За сюжетом росіяни роздягнули й катували Олексія на морозі, били його металевою трубою. Звісно, актора били не по справжньому, але кілька разів йому все ж дісталось по спині. Тож Івану було реально боляче. Дякую йому, що витримав всі ці тортури.
Це були найскладніші сцени?
Взагалі, знімати під час війни – оце найважче. Найважче усвідомлювати, що ти зараз їдеш на знімальний майданчик, а годину тому влучила ракета біля твого будинку чи будинку твоїх друзів, колег. На майданчику ми занурюємось в кіноісторію, і чим важчим видається знімальний день, тим краще я себе почуваю. Я люблю виклики, для мене дуже важливо, щоб у кадрі все виглядало по-справжньому. А для цього потрібно максимально включатися самому та включати всіх на майданчику. І говорити про те, що нам важко – не доречно. Під час війни ми маємо знімати багато картин для створення антипропаганди російським наративам, показувати собі та світові правдиві історії, підіймати важливі теми.
Як ви гадаєте, чи готовий глядач дивитися такі складні фільми?
Сподіваюсь, що готовий. Все одно, правда життя не є правдою мистецтва. Те, що ми показуємо на екрані, не відповідає документалістиці. Але ми хочемо спонукати людей бути причетними до відновлення країни, її розвитку, допомоги іншим. Тому й відшукуємо близькі усім історії.
Читай також:
