Про емоції під час ефірів та про нинішніх ворогів…
До війни Євген Плінський вів програму «Секретні матеріали» на каналі 2+2. Та останні чотири місяці він разом з колегами щодня у режимі нон-стоп розповідає українцям про актуальну ситуацію в країні у рамках телемарафону «Єдині новини».
− Євгене, як було прийнято рішення про участь у телемарафоні?
− Рішення приймалось колективно керівництвом каналу. Перші команди формувались із тих ведучих, які мали можливість в перші дні війни бути на роботі. На роздуми часу не було, усе вирішували миттєво, прямо тут і зараз. В Україні у такому форматі ще не працював жоден телеканал, тому для всіх це був перший досвід. Відверто кажучи, перші дні телемарафону були найскладнішими: незрозуміло було, як підтримувати цілодобову трансляцію, яким матеріалом наповнювати ефір, як консолідувати та обробляти стільки різної інформації. Але роботу вдалося налагодити дуже швидко.
− Чи пам’ятаєте свої думки та емоції під час першого ефіру? Якою була атмосфера у ньюзрумі?
− Перший нічний ефір я вів з колегою, ведучим Ігорем Цигаником. Ми проживали ті самі емоції, що й мільйони українців. Страх, розгубленість, незрозумілість перспектив, переживання за рідних – ось, що відчував особисто я. Бути готовим до війни неможливо, вона завжди приходить раптово. Тому адаптуватись до нових умов доводилось у прямому ефірі. Навіть є відео, де ми з Ігорем під час нічної трансляції вибігаємо зі студії та прямуємо у бомбосховище, бо оголосили повітряну тривогу і це сталося на тлі новин про те, що росіяни саме цієї ночі будуть сильно бомбардувати столицю. Але навіть у такі моменти ми, як журналісти, мали тримати себе в руках і працювати.
− Чи були ситуації, коли вам або колегам не вдалося втримати емоції під час ефіру?
− Звісно, були і неодноразово. Коли ти розповідаєш про війну, яка відбувається у твоїй країні, а не десь за кордоном, складно абстрагуватися. Кожну новину пропускаєш через себе. Я ледь не заплакав у прямому ефірі, зачитуючи лист-записку з Маріуполя, в якому був наче щоденник війни і малюнок-карта, де були поховані ті чи інші люди. Це не просто художня історія, це слова людини, яка пережила справжнє пекло! Як відсторонитися від таких історій? Наші дівчата-ведучі інколи дають волю сльозам, так в ефірі «Нічної Варти» Наталка Островська та Наталія Мосейчук не втримали сліз в розмові з Андрієм Бєдняковим. Чоловіки-ведучі більш стримані, але, повірте, є події які вражають нас однаково сильно…
− Ви часто потрапляли під «обстріл» через свої розслідування?
− Проект «Секретні матеріали», який до війни виходив на каналі 2+2, достатньо резонансний і до наших журналістів завжди була «цікавість» з боку героїв сюжетів. Зараз ми з командою телемарафону також потрапляємо під інформаційний тиск ворога. Після того, як ми з Наталією Островською в ефірі обговорили вибух у під’їзді самопроголошеного мера Енергодара, на мій телефон почали надходити погрози. Мовляв, мої слова не минуть для мене безслідно. Ще одна ситуація сталася після випуску «Нічної варти», де ми обговорювали колаборантів і зрадників, зокрема Іллю Киву. Він написав у своєму Телеграм-каналі пост, де присвятив мені абзац, написавши: «Плінський, тепер я точно тебе знайду». Це ознака того, що рашисти нас дивляться і наші теми їх чіпляють. На ці погрози ми реагуємо спокійно, розуміючи, що це неминуче, бо йде війна. Але такі спроби змусити нас мовчати ні до чого не призведуть.
− Коли було важче впоратися з такою реакцією на вашу роботу – до війни чи зараз?
− До війни було важче, бо я не розумів, хто це робить. Наприклад, півроку тому я знайшов у себе в автомобілі пристрій для прослуховування. Я не знав, чиїх це рук справа і яка їхня мета. Зараз легше, бо ти чітко знаєш, хто твій ворог – росіяни, і за що ти ведеш боротьбу – за перемогу України. Тому я фактично не реагую на це.
Як боротися з тривогою? Про що Євген розмовляє з власними дітьми та як радить розмовляти про війну іншим батькам? Про інформаційну безпеку та яка воєнна історія найбільше вразила ведучого? Про це та більше читайте у повній версії інтерв’ю на сайті Телегид
Дивися також:
