Павло Вишняков: "У Києві мені добре та затишно"

Нещодавно канал 2+2 розпочав зйомки 16-серійного детективного серіалу "Опер за викликом". Стрічку на замовлення 2+2 знімає "RunGo Studio". Виконавець головної ролі білорус Павло Вишняков у інтерв’ю для Тochka.net розповів про те, як жити та грати в Україні.

─ Ви з Білорусі, а працюєте в Україні. Як так сталось? 

Вперше я приїхав до Києва як турист. Це була постановка Раду Поклітару. Він починав з Білорусі, і мені його творчість була знайома. Тут були друзі з Мінська, і я вирішив, що це прекрасний шанс познайомитися з Україною. Таке собі "столичне" знайомство, як я його називаю. Спектакль був у Франка, я оселився в центрі і гуляв відомими туристичними місцями. Тільки потім, у 2008 році, коли мене запросили на зйомки "Мухтара", я вивчив місто вздовж і впоперек. Зйомки тривали 2,5 року, я жив на околиці і знав, напевно, всі закутки міста. Після цього мене почали запрошувати сюди частіше. І нарешті, я вирішив, що мій вибір – Україна та Київ. Мені тут добре і затишно.

─ Як ви оцінюєте шанси українського кінематографа? Які цікаві українські кінопроекти ви вже бачили? Чи є роботи, в яких хотіли б взяти участь? 

Я знаю, що зараз в Україні почали з'являтися хороші роботи, але через дуже завантажений графік ніяк не подивлюсь. Що стосується серіальних проектів, думаю, все залежить від бюджетів. Дуже складно зараз працювати і артистам, і продюсерам, і режисерам. Україна ще не знає, куди продавати свій продукт. Окупатися на своєму ринку він не може.

─ Ви часто знімаєтеся в серіалах, а як щодо роботи в кінофільмах? 

У моєму житті були лише одні зйомки у фільмі, в Білорусі. Я грав епізодичну роль. А ось серіальних епізодів за моїми плечима багато. Тому мені дуже складно порівнювати, це ж інші умови знімального процесу, інші плани. Але, безумовно, було б цікаво спробувати свої сили в повному метрі.

─ Тривалий час ви грали епізодичні, другорядні ролі, але після серіалу "Повернення Мухтара-5" у вас з'явилося багато головних ролей. Як думаєте, це заслуга роботи в "Мухтарі"? Або на те, що вас помітили, вплинуло щось інше? 

Мені "Мухтар" дуже багато дав в плані школи, в плані кіношної освіти, за що я дуже вдячний. Але в певний момент мені стало нудно. Я ж і пішов, тому що в кінці я почав займатися і режисурою, і роботою оператора. Скажу точно, що після "Мухтара" склався стереотип про мої типажі, мовляв, "цей хлопець грав головну роль у відомому серіалі". Я почав ходити на кастинги і з порога чув: "А, це ж з "Мухтара". Нам це не цікаво". Через це, до речі, поголився, захотів бути іншим. У 2015 році, коли переїхав до Києва, я спробував позбутися цього типажу і почав все з нуля. Лисим мене тут раніше ніхто не бачив і не знав. Коли знайомі студії запрошували мене на зйомки, у них був шок. Вони не розуміли, навіщо я це зробив. Навіть відмовляли.

─ Є ролі, якими ви пишаєтеся? А ролі, які ви б з радістю зіграли? 

Я дуже мало дивлюся своїх робіт, не люблю себе на екрані. За 10 років в кіно, є лише один проект, яким я задоволений. Це серіал "Запитайте у осені". Вперше я подивився на себе і сказав: "Паша, ти щось вмієш. На тебе навіть можна дивитися". Дуже хочу зіграти неврівноважених людей, психічно ненормальних. Не знаю, чи вийде у мене, але мене туди тягне. Мені було б це цікаво. Останнє, що на мене справило величезне враження, і я навіть вперше в житті позаздрив акторові, це фільм "Всесвіт Стівена Хокінга" з Едді Редмейном в головній ролі. Я дивився і щиро заздрив артисту, тому, як він зіграв, як знято. Крутіше цієї роботи у цього артиста, напевно, не буде. І зіграти так, як він це зробив, просто нереально.

─ Вам легко вдається вжитися в роль? 

Кожна роль залишає на мені відбиток. Під час зйомок в тому ж "Мухтарі" моя сестра не розуміла, що зі мною відбувається. Вона не питала, але відчувала – щось змінилося. І ось коли серіал вийшов на екран, вона підійшла до мене і сказала: "А тепер я розумію, що з тобою. Ти в житті став таким, як на екрані". Не знаю, як це відбувається, але я швидко переймаю звички, манеру свого персонажа.

─ Чи є які-небудь "акторські лайфхаки", які допомагають передати на екрані сильні емоції: сміх, сльози, страх? 

Для мої професії це погано, але я не вмію викликати сильні емоції чисто технічно. Ті, хто вміє це робити, їм точно жити легше. Мені доводиться знову переживати якісь епізоди зі свого життя, щоб викликати, наприклад, сльози. Після чого мені стає, звичайно ж, погано. Були одні зйомки, коли я дубль за дублем грав один і той же епізод. За сюжетом я з хорошим настроєм заходив до сестри, ми розмовляли, і я дізнавався, що вона зробила аборт і у неї ніколи не буде дітей. Після певного моменту я так себе накрутив, що вже не міг входити в кадр. Мене трясло так, що я не міг уже грати. Так що якщо я відчуваю стан партнера, атмосферу, то все добре. А якщо не відчуваю, хоч заливайте мені спирт в очі, справжню емоцію дати буде важко.

─ Над чим зараз працюєте? 

Зараз працюю з чудовим режисером Тарасом Ткаченком над детективною історією "Опер за викликом" для каналу 2+2. Якраз розпал знімального процесу: кожен день нові локації, нові історії, образи. У мене буде нетипова роль опера Артема Трофимова, якому доводиться перейти до Департаменту кримінальної розвідки і розслідувати злочини під прикриттям.

─ Чому нетипова роль, адже ви вже не вперше граєте роль "мента"? 

Трофимов не грубий "мент". Він іронічний, легкий і привабливий. У нього постійно нові "легенди", тому я вже збився з ліку, скільки образів у мене було. І сантехнік, і археолог, і колишній в'язень. Зате не нудно. Постійно пригоди. Нещодавно знімали за Києвом і палили хатину. У житті це було дуже ефектно, подивимося, як це буде на екрані.

─ Як вважаєте, чого не вистачає українському глядачеві, яких кінокартин? 

Нам не вистачає людяності. Дуже багато по телевізору зараз вбивств, крові, криміналу. Нам потрібна естетика, щось "смачне". Хочеться, щоб на екрані нарешті показували мистецтво.

Читайте також: Павло Вишняков став українським Джеймсом Бондом

Прем’єра серіалу відбудеться у новому телевізійному сезоні.