Жінка зіграла директорку школи у серіалі «Одна родина. Весілля»…
Українська акторка Тала Калатай розповіла, як вирішила повернутися до зйомок у серіалах, як вони проходять в умовах війни, чому вона понад 20 років мріяла про те, аби в Україні не було російських акторів, та як ставиться до українізації.
У перші місяці повномасштабного вторгнення відома акторка та телеведуча Тала Калатай припускала, що більше не вийде в ефір. У вересні 2022 року Калатай повернулася на телебачення у ролі ведучої, проте робота у серіалах і кіно все одно здавалась їй чимось нездійсненим.
Нещодавно Тала здивувала глядачів неочікуваною появою у стрічці «Одна родина. Весілля», який канал 2+2 знімав навесні цього року. Це історія двох українських родин, які попри розбіжності у поглядах, нескінченні суперечки, сварки та конкуренцію намагаються примиритися заради дітей і майбутнього. Героїня Калатай – гонорова, енергійна директорка школи, яка допомагає чоловіку перемогти на виборах у мери.
На телеканалі 2+2 вийшов чотирисерійний серіал «Одна родина. Весілля». Яка ваша героїня?
Наталка – збірний образ. Вона понад усе любить свою дитину, родину, місто й те, що вона робить. Наталка прагне, аби її чоловік став мером, і задля перемоги готова навіть хитрувати. Свою думку й позицію вона завжди обстоює дуже заповзято, наполегливо, але щиро. Я бачила таких жінок, які усе вивозили на своїх плечах. Їхній характер склався через непрості життєві обставини.
Відверто скажу, дуже люблю свою Наталку. Я думала, що ще довго не зможу проживати чиєсь інше життя в кадрі, але робота над цією історією дала мені сили.
Як проходили зйомки під час війни?
Війна накладає відбиток не тільки на зйомки, але й на все життя. Ти не можеш стовідсотково радіти. Не можеш повністю відчувати щастя, кайфувати від роботи, хоча й віддаєш себе на майданчику на усі 100%. Але разом з тим чуєш сирени, тривоги, знімаєш у понівеченому Ірпені, Гостомелі… і не можеш від’єднати від себе біль. Не можеш.
Пам’ятаю, коли всі зустрілися і нарешті почали працювати, ми були такі щасливі. А потім дивишся на колег і кажеш: «Як би круто було все це відчувати, аби не біль, який принесла війна і клята русня. Якби не колеги, які на фронті, якби не дівчата, кохані яких зараз на передовій». Усе, що ти робиш сьогодні, пронизує сильний біль.
Чи вдалося вам потоваришувати з колегами на майданчику? Як вам працювалося разом?
Працювалося нам круто! Для багатьох акторів це був перший проект з початку повномасштабного вторгнення, тому ми були раді одне одному та можливості повернутися на майданчик. Ми, справді, стали однією родиною.
Зараз всі серіали, програми, різні шоу виходять в ефір виключно українською мовою. Як ви загалом ставитеся до українізації?
Ми маємо говорити українською у публічному просторі, в державних закладах, дитячих садках, школах, на телебаченні й на усіх медіа-платформах. Я завжди намагалася і зараз говорю українською. Але я не люблю слово «змушувати».
Якщо змушувати, то у багатьох людей буде зворотна реакція. Треба зробити так, щоб в Україні було просто некомфортно говорити російською. Має бути абсолютно українізований простір. У будь-якому разі це питання часу, бо русифікація, на жаль, проводилася не одне століття. Тому так швидко ситуацію не зміниш.
Продовження інтерв’ю читай на сторінках видання УНІАН
Читай також:
