Як істоти взагалі можуть виживати в таких екстремальних умовах?..
Маловідомий тип риби з роду Pseudoliparis, яких також називають морськими слимаками, зняла камера у западині Ізу-Огасавара на південному сході Японії на глибині 8336 м. Попередньою найглибшою зафіксованою також була риба з цього ж роду – її зафільмували на глибині 8178 м у Маріанській западині, далі на південь між Японією та Папуа-Новою Гвінеєю. Про це повідомляє BBC.
Найглибшу частину океану називають ультраабісаль, або гадальною зоною. Вона простягається від 6 до 11 км і характеризується повною темрявою, нищівним тиском і близькими до нуля температурами.
Довгий час вчені вважали, що через ці несприятливі умови життя в океанських глибинах неможливе, але це різко змінилося в 1977 році, коли дослідницька група США скинула дистанційно керований корабель на глибину 2440 м у Тихий океан, щоб отримати зображення з гідротермальних джерел, де морська вода зустрічається з магмою. Вони були вражені, побачивши, що ці глибоководні западини кишать життям.
Починаючи з 1977 року вчені виявили навколо цих отворів близько 600 видів, яких раніше не бачили, включно з черевоногими молюсками (Chrysomallon squamiferum), різновидом «лусконогого равлика» та нового краба, якого назвали «Гофф» (Kiwa tyleri) - на честь американського актора Девіда Гассельгофа, через його волохаті груди.
Вчені заінтриговані цими відкриттями та здатністю видів виживати за екстремального тиску, низьких температур і в непроглядній темряві гадальної зони.
За словами Еббі Чепмен, дослідниці з Університетського коледжу Лондона, яка вивчала істот, що живуть навколо гідротермальних джерел, на дні Маріанської западини тиск становить 1086 бар – це якби на вашій голові стояли 100 слонів.
Як істоти можуть виживати в таких екстремальних умовах? Морські тварини, що живуть у гадальній зоні, адаптувалися на клітинному рівні, щоб протистояти таким гнітючим умовам.
Такі істоти, як гігантські ракоподібні боконоги та маріанські риби-слимаки, мають високі концентрації органічних молекул, які називаються п’єзолітами (назва походить від грецького слова «piezin», що означає тиск), які перешкоджають руйнуванню їхніх клітинних мембран і білків під надзвичайно високим тиском.
Риби, що живуть ближче до поверхні океану, мають плавальний міхур – наповнений газом орган, який дозволяє їм залишатися плавучими, не занурюючись і не спливаючи на поверхню. Глибоководні риби, такі як риби-слимаки, плавальних міхурів не мають, оскільки різниця в тиску між заповненою газом порожниною та водою ззовні може їх розірвати.
У глибокому океані немає прямого сонячного світла, і тому істоти не можуть покладатися на фотосинтез для перетворення енергії Сонця на глюкозу, яка їх живить. Натомість вони використовують хемосинтез для створення цукрів – використовуючи енергію, що виділяється в результаті хімічних реакцій, що відбуваються навколо гідротермальних джерел на дні океану.
Глибоководні риби також пристосувалися виживати в середовищі з низьким вмістом кисню. Згідно з дослідженням 2022 року, мексиканська печерна риба має більші еритроцити, які виробляють більшу концентрацію гемоглобіну – білка, який переносить кисень по всьому тілу – ніж риба, яка живе біля поверхні.
Усі ці адаптації дозволяють істотам виживати у темній безодні глибокого океану, за одних з найсуворіших умов на нашій планеті.
Читайте також:
- Відео з розтином прибульця: англійський кінопродюсер зізнався, що створив фейкове відео на замовлення спецслужб
- Українські кіборги в Бахмуті: солдат ЗСУ, отримавши три кульові поранення, зміг із товаришами захопити позиції ворога ВІДЕО
- НЛО у формі сигари: пролітаючи над Каліфорнією, пасажир літака помітив і зняв на телефон таємничий корабель
