З 2014-го Моторний висвітлює події на Сході України…
Олександр Моторний, який протягом останніх 15 років є військовим кореспондентом телеканалу 1+1 та ведучим телеканалу 2+2, порівнює українські й натівські стандарти ведення бою та згадує найгостріші моменти, які переживав на різних війнах світу.
Олександр Моторний є одним з найдосвідченіших українських воєнкорів: в його професійній біографії 15 років ризикованих відряджень на різні війни світу — в Грузію, Пакистан, Афганістан, Туніс, Єгипет, Лівію і Киргизстан.
З 2014-го Моторний висвітлює події на Сході України, зробив сотні матеріалів з передової і навіть зміг потрапити до терміналів легендарного Донецького аеропорту під час його оборони. Сьогодні журналіст продовжує робити військові репортажі з лінії зіткнення, а у паузі між поїздками на схід і південь розповів про свою роботу НВ.
«Математично порахувати мій досвід роботи на війнах важко, та з десяток-півтора гарячих точок по світу я відвідав. Проте, якщо брати середньоазійські країни чи північну Африку, то це були скоріше не війни, а громадянські протистояння. Об'єктивно, коротка, але все ж війна була у Грузії. Затяжна і складна — у Пакистані і Афганістані, де мова йшла про мілітарне недержавне угрупування, яке воювало проти всіх. Коли люди гинуть — це, в будь-якому випадку, катастрофа. Але те, що зараз відбувається в Україні, не дарма порівнюють з Другою світовою — важко осягнути нічим не аргументовану жорстокість і її масштаби, які застосовує РФ проти нас.
На самому початку війни мене вразив один випадок на Київщині - коли я вперше побачив розстріляних людей. Тоді ще тривали бої, тому за допомогою військових вдалося заїхати прямо під Ірпінські Липки, де квадратом стояли чотири будиночки. Ми не встигли нічого зняти, бо одразу почав гатити ворожий танк і довелося бігти у найближчий під'їзд. Там, просто біля торця дому, за 20 метрів від нас лежало шість тіл — зі зв’язаними руками і ногами, усі застрілені в потилицю. Я бачив загиблих в Грузії, але це були жертви обстрілів з гелікоптера. А от страт з такою жорстокістю і такого садизму за всю свою кар'єру я не пам’ятаю.
У відрядженні я увесь час ставлю одне запитання цивільним і військовим — що змінилося за вісім років війни. Щодо перших, то у тому ж Лисичанську чи Сєверодонецьку від початку 2014 року до лютого 2022 частина проукраїнськи налаштованих складала десь 25% на 75% агресивних чи байдужих. Зараз це 30% на 70%. Тобто за великим рахунком нічого не змінилось.
Є дуже патріотичні населенні пункти, як от Бахмут чи Маріуполь, де люди просто на очах все усвідомлювали. Але подекуди настрої стали ще агресивнішими по відношенню до України.
На початку квітня ми були у містечку Вугледар, яке тоді обстрілювали. Так от місцеві жінки накинулися на нас зі звинуваченнями, хоч поруч лежали уламки двигуна від російської Точки-У, і це їх не переконало. У місті не було світла, а отже не працювали телевізори. Тобто люди брали телефони, заряджали їх від генераторів і свідомо шукали в інтернеті російські новини.
Порівняння української армії зі стандартами НАТО. Про те, чому війна в Іраку геть не схожа на війну, яку розпочала росія в Україні. Про війни майбутнього та за яких обставин Олександр Моторний ще 2008 року зрозумів, що РФ піде на Україну війною…
Відповіді на ці запитання читай в інтерв’ю виданню НВ
Читай також:
