Скам’янілості зазвичай залишають після себе кістки, панцирі або тверді частини тіла...
М’які тканини зникають набагато швидше, тому побачити їх через сотні мільйонів років майже неможливо. Саме тому одна знахідка у музейній колекції привернула особливу увагу палеонтологів.
Йдеться про скам’янілість морської лілії віком близько 450 мільйонів років. Вона виявилася більш ніж на 200 мільйонів років старшою за найдавніших динозаврів, а на її поверхні збереглися делікатні структури, які зазвичай не переживають процес скам’яніння.
Унікальний зразок належить до виду Dendrocrinus simcoensis. Його знайшли не під час нових розкопок, а серед експонатів невеликого Музею палеонтології та еволюції в Монреалі.
Дослідники з Університету Оклахоми уважно вивчили скам’янілість і виявили на ній трубчасті ніжки — м’які структури, які криноїди використовують, зокрема, для живлення.
Зазвичай після загибелі тварини такі тканини швидко розкладаються. Щоб вони збереглися на мільйони років, потрібні винятково сприятливі умови, здатні різко сповільнити або практично зупинити процес розкладання.
За словами палеонтологині Лени Коул, у музеях по всьому світу зберігаються мільйони скам’янілостей морських лілій. Однак м’які тканини раніше вдалося побачити лише в одному іншому екземплярі.
Криноїди — далекі родичі сучасних морських зірок. Вони жили на Землі задовго до появи динозаврів, зокрема населяли стародавні коралові рифи.
Збережені м’які структури дали можливість дослідникам роздивитися деталі, які зазвичай втрачаються разом із тілом тварини. Їхня форма та розташування можуть розповісти про те, як криноїд харчувався і в яких умовах жив.
Співавтор дослідження Девід Райт порівняв ці структури із зубами ссавців. За їхньою будовою також можна робити висновки про спосіб життя тварини.
Коли вчені порівняли давній зразок із сучасними криноїдами, вони побачили суттєві анатомічні відмінності. Це допомогло простежити, як протягом сотень мільйонів років змінювалися будова та спосіб живлення цих морських тварин.
Історія цієї скам’янілості показує, що важливі відкриття можуть приховуватися серед уже давно відомих колекцій. Зразок міг роками зберігатися в музеї, перш ніж нові методи дослідження дозволили побачити в ньому щось справді унікальне.
Для палеонтологів такі колекції мають особливу цінність: із розвитком технологій давно знайдені скам’янілості можна досліджувати заново й отримувати інформацію, яку попередні покоління науковців просто не могли помітити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Тавро на все життя: як алгоритм розпізнавання обличь зробив з пенсіонерки крадійку?
- Держава у смартфоні замість черг і паперів: як українська «Дія» підкорила світ і здобула Каннського лева?
- Нарахував вигадані борги: як алгоритм перетворив законослухняних австралійців на порушників?