Якщо запитати середньостатистичного українця, де випити ранкову каву, більшість скаже «кавʼярня»...
Проте справжні знавці мови та історії української лексики підкажуть — це слово вкорінилося у мовленні завдяки чужому впливу, і його значення дещо відрізняється від того, що ми собі уявляємо.
Мовознавиця Ольга Васильєва пояснює: «кавʼярня» — це полонізм від польського kawiarnia. У словнику Голоскевича 1929 року воно навіть позначене як помилкове, з рекомендацією використовувати «каварня». У «російсько-українському словнику» Кримського і Єфремова (1924–1933) «кавʼярня» зазначена як західне запозичення, а правильний відповідник — «каварня».
Історично «кавар» чи «каварка» означав прислужника в кав’ярні, а слово «каварня» більш точно відображало місце, де готують каву. Зараз мовна традиція перемогла: «кавʼярня» міцно вкорінилася в ужитку, а спроби повернути «каварню» часто зустрічають опір, бо «нове» слово здається неприродним і навіть викликає асоціації з «корівником».
Експерти мовознавства підкреслюють: спроба повернути «каварню» — це не спроба реформувати мову, а шанс оживити синонім, який морфологічно та етимологічно коректніший. До того ж цікаво, що «кавʼяр» — це харчовий продукт з ікри, тож з етимологічного погляду «кавʼярня» ближче до «ікорні», ніж до місця приготування кави.
Слово «кавʼярня» — приклад того, як мовні запозичення і звичка формують наше сприйняття. Можна з усмішкою казати, що ми пʼємо каву в «ікорні», але історична правильність залишає за собою «каварню». Іноді варто заглянути в словники, щоб зрозуміти, що знайоме слово не завжди означає те, що ми думаємо.
Читай також:
