Ведучий програми «Загублений світ» з перших днів війни потрапив до епіцентру вторгнення…
Нинішня війна, яку розпочала росія проти України, залишила і продовжує залишати чимало болючих спогадів та душевних ран у майже кожного українця. Нас прийшли знищувати: жорстоко, бездушно, глумливо. Кожен українець – це безліч історій про порятунок, про намагання вижити та захистити себе, близьких та рідну Україну.
Ведучий програми «Загублений світ» на 2+2, актор Геннадій Попенко з перших днів війни опинився мало не в епіцентрі російської навали. 24 лютого він разом з дружиною та доньками поїхав до батьків в Іванків, навіть не здогадуючись, що більше місяця селище перебуватиме в окупації.
Геннадій розповідає, що його сім’я не вірила до останнього, що росія все ж таки перетне український кордон і почне сипати сотні бомб на голови мирних людей.
«Та країна завжди воювала з Україною. Як у ХII столітті 11 князів зі сходу спалили Київ, так і не було миру між нами ніколи. Та все ж я до останнього не вірив у те, що повномасштабне вторгнення може справді відбутися. 21 століття – час гібридних війн, економічних підстав, багатоходових комбінацій, але аж ніяк не тупої агресивної навали. Зрештою, москалі ще раз довели, що вони інші. Не з цього світу. Тож, ми навіть не збирали «тривожної валізи». Думали, що рух москальського війська – це ходи їхньої гри. Але вони виявилися дійсно психічно хворі», - зазначає Попенко
Селище Іванків, що на Київщині, майже відразу опинилося в окупації. Геннадій розповідає, що дуже страшно було нічого не знати і не розуміти, що тебе чекає далі.
«Тоді ми нічого не знали. І це направду страшно – нічого не знати. Ти не знаєш, коли закінчиться окупація і чи закінчиться взагалі. Чи буде гуманітарний коридор. Коли сусід просить картоплі, бо їм нема чого їсти, то давати мішок чи пару кіло? А якщо не вистачить твоїй родині?! А коли Свята, якій лише 2 роки, починає плакати, бо ти говориш, що закінчилося її улюблене печиво, то думки лише про те, що ти будеш їй говорити, коли і це печиво закінчиться. Вмовляти їсти макарони? А вони теж можуть закінчитися… Ти не знаєш, чи прийде в твою оселю відділ фсб, чи зальотні мародери-строковики, чи збоченці, від яких треба ховати дівчат, чи незрозумілі підрозділи, що забирали лише чоловіків без татуювань та шрамів. Не знаєш, чи смикнеться у пілота гелікоптера палець на гашетці. А гелікоптери, як і літаки, пролітали над будинком настільки низько, що тих пілотів можна було роздивитися. Підтримувало те, що працювало радіо. Ми слухали, як працює ЗСУ, молилися за хлопців», - згадує телеведучий
Та одного разу Геннадію вдалося поспілкуватися з російським військовим, то був молодий снайпер, який прийшов «помститися нацистам за дітей Донбасу»
«Одного разу вирішив підійти та дізнатися, чи можна виїхати до Києва з родиною (була коротка відповідь «Ні»). Один з москалів, що озброєний снайперською гвинтівкою, розглядає в оптичний приціл якісь далекі цілі. Підходжу до нього, розмову починаю з «Когда домой?» Не з агресивного «Що тут забув?», бо зброя не в моїх руках. Снайперська гвинтівка зблизька виявляється просто модифікацією АК з ледь трохи довшим стволом й оптикою класу похідної лУпи моєї бабусі. Точність до 100 метрів. Можливо. Снайпер паша звідкись біля рязані. В голові каша з лозунгів. Засмучений, що 2014-го року його не взяли на війну на сході України через малолітство. Але тепер йому вже 20 з гаком і він нарешті може «помститися нацистам за дітей Донбасу». Намагаюся не надто швидко розмішувати кашу в його голові. На всі факти звірств москалів говорить, що це наші роблять. Дивується, чому ЗСУ знищують їх бензовози та авто, а не лише танки. Ніби: «А іх то за что, звері?!»
Перейшли на мовне питання. Говорю, що проблем із мовою в Україні немає. Та взагалі до приходу москалів проблем не було. Паша нарешті знаходить особистий приклад утиску москальської мови в Україні: «А вот в Катюжанке женщіна жаловалась, что ей делалі замечанія в магазіне». Виявилося, що це якась продавчиня. Розповідаю про закон щодо надання послуг державною мовою. Додаю приклад свого перебування на Байкалі, де є багато китайських кафе. І російської мови там ніхто не знає. Меню китайською, замовлення приймається методом тика в картинку. Без можливості додати соусу чи видалення зі страви грибів. Узгоджуємо, що це ненормально. Паша прокидається, не хоче здавати свої позиції. Розповідає про бурята з їх взводу, який не знає москальської, але вони його за це поважають – він ніби тримає традиції. «Но кагда ему нада, то всьо он понімаєт», резюмує. Звісно, як може служити в москальській армії людина, що не знає москальської. Пропоную паші уявити, як його бурят стоїть, наприклад, в тулі за стійкою в магазині. Бурят продає, наприклад, пряники. Чи гвинтівки. І розповідає бурятською, що гвинтівка не автоматична, а покупець-москаль намагається довідатися, де тут можна купити пряники. Узгоджуємо, що це ненормально.
Запитую, чи знає кількість українських шкіл, культцентрів, бібліотек на росії. Мовчить. Інформую: «0». Розповідаю про їхні відповідники на території України. Заводить платівку про дітей Донбасу й криваві бомбардування житлових кварталів. Пропоную порівняти фото Донецька, що «бомбордується» 8 років і фото Маріуполя, що під обстрілами лише місяць. З'їжджає на «політікі поссорілісь» і «мне вабще екзамени сдавать нада». Нема про що говорити. Якась казка «Каша і паша».
Також Геннадій розповідає, що у ті страшні дні у їхньому селі вибухи лунали постійно, тож вони з родиною годинами сиділи у погребі. Обидві доньки Геннадія по-різному переживають цю війну через різницю у віці. Старшій донці Богдані 10 років, молодшій Святі – лише 2. Молодшу відволікав планшет з мультиками, а старша відчула сильне емоційне потрясіння.
«У свої 10 років вона вже все розуміє. Її страх був дуже потужним. Лише під землею, в умовній безпеці, могла дозволити собі розслабитися»
Кожен день був страшним, адже не відомо було, що чекає на тебе та твою сім’ю. Геннадій розповідає, що від відчуття невідомості, від розпачу навіть нудило. Але знання, що від тебе залежить не лише одне твоє життя, не давало розпускати нюні.
За матеріалами видання Clutch
