"Якщо актор не хвилюється, то йому треба йти з професії", – Сергій Лістунов

Актор серіалу «Ментівські війни. Харків» Сергій Лістунов дав відверте інтерв’ю виданню «Слобідський Край».

– Сергію, коли ви вирішили стати актором? Це була мрія дитинства?

– Так. Я ніколи й не мріяв про іншу професію. Скільки себе пам’ятаю, постійно грався в театр, я його уявляв, сам був у ролі актора й розігрував вистави із солдатиками. До театру ми ходили нечасто, Інтернету тоді ще не було, але я постійно слухав радіовистави. Переважно я нічого не розумів, але мені дуже подобалися в них діалоги, конфлікти, якісь переживання. Але для багатьох мій вибір став несподіванкою, у мене ж не акторська сім’я.

– Хтось із вашої сім’ї займається творчістю?

– Ні, ніхто. Батько – інженер, мати – домогосподарка. Мій брат також далекий від творчості. До речі, коли я був ще хлопцем, він часто критикував мене. Казав, щоб я займався чимось серйозним, вступав у серйозний університет. Але я вирішив навчатися режисурі й набирався сміливості, аби згодом вступити на акторську спеціальність. Мені пощастило з педагогами, я потрапив до неймовірних Віктора Гужви та Марка Ентіна. Це були доволі відомі люди в Харкові. Потім з режисерського я перейшов на акторський до Євгена Лисенка. Він навчив мене майже всьому в цій професії, за що я йому дуже вдячний.

– Чи пам’ятаєте свою першу серйозну роль? Які були відчуття?

– Зізнаюсь, перший раз на сцену я вийшов ще в інституті. На другому курсі зіграв головну роль у спектаклі «Тітка Чарлея» у постановці Анатолія Петровича Лобанова. Ці відчуття не можна описати на фізичному рівні. У той момент хвилювання зашкалювало. Таке ж я пережив ще раз три з половиною місяці тому, коли ми починали знімати «Ментівські війни. Харків». Мене знову охопив страх, що я нічого не вмію, нічого не можу, це все нове. Хоча в дипломі й написано «Актор театру і кіно», вперше опинився на знімальному майданчику. За моїми підрахунками я зіграв уже 3000 вистав, і щоразу перед виступом мене охоплює приємне хвилювання. Якщо актор не хвилюється, то йому треба йти з професії.

– Як ми знаємо, ви навчалися в одному інституті з нині відомим актором і співаком Сергієм Бабкіним, згодом разом грали в Театрі 19. Пам’ятаєте, як познайомились із Сергієм?

– Ми познайомилися в інституті. Якщо не помиляюсь, він був на два курси старший за мене. Офіційно нас не представляли, але ми часом пересікались в одній компанії. А потім Ігор Ладенко, засновник Театру 19 і студент того самого театрального вишу, почав робити вистави, у яких грали і ми із Сергієм. Ми були камерним театром, самі включали звук, світло, монтували декорації. У першому складі спектаклю «Любофф» Меррей Шизгал Сергій сидів на світлі, а на його виставах я був на звуці.

– Чи траплялися якісь курйозні випадки, коли працювали в театрі?

– Їх було дуже багато. Якщо ми вже почали говорити про сім’ю Бабкіних, розповім епізод за їх участю. Якось ми були на гастролях у Пітері, приблизно у 2008-му. Грали спектакль «Наш Гамлет» у театрі «Лицедеи». Сергій Бабкін грав Гамлета, я – Полонія, а Сніжана Бабкіна – Офелію. Паралельно з нашою в іншому залі проходила вистава з Робертом Городецьким, відомим клоуном і актором. І от стоїмо ми зі Сніжаною за лаштунками, чекаємо на вихід, і тут у костюмі клоуна повз нас проходить сам Городецький, упевнено прямуючи до сцени. У темряві він переплутав виходи й потрапив не до того залу. Я розгубився і закляк на місці. Добре, що Сніжана встигла його зупинити, бо наша драматична вистава мала б зовсім інший вигляд (сміється). З іншого боку, це було б феєрично! Гамлет і клоун в одному виступі. Цікаво, як би відреагував Бабкін на такий сюжетний поворот…

– Розкажіть про виступ, який найбільше запам’ятався.

– Їх було немало, але хочу згадати один. Це відбулось у Німеччині, після тієї самої вистави «Любофф». Ми починали грати її 11 років тому, у розбитому залі Будинку актора, з дуже поганою сценою, звуком, костюмами із секонд-хенду, для 20–30 чоловік. Глядачі аплодували нам, ми отримували якісь копійки, одразу ж їх витрачали. Але з часом ми стали відомими в Харкові, почали їздити на гастролі, зокрема в Німеччину. Саме там, у Мюнхені, ми зібрали зал на 600 глядачів, може, навіть більше. Там дуже цікавий театр. У глибині залу, ззаду, відкриваються жалюзі, і вдалечині видно поле, де час від часу їде якийсь швидкісний поїзд. Надзвичайно гарно! І от після виступу ми стоїмо на сцені, нам аплодує повний зал, ми у красивих костюмах, і я розумію, що я дуже щаслива людина. Я згадав ту задрипану сцену на початку, ті наші костюми, і зрозумів, що десять років пролетіли недарма: тепер перед нами заповнений зал, позаду краса, а ми стоїмо на сцені під вдячні оплески глядачів.

– Яким ви були в дитинстві?

– Я не був хуліганом, але одного разу все-таки потрапив у міліцію. Коли на Салтівці рили метро, будівельники зробили великий котлован. Коли всередині вже було викладено плитку, ми з друзями вирішили її відколупати. Досі не розумію, навіщо ми її відбивали. Коли нас знайшли міліціонери, усі встигли втекти, крім мене. Але мені пощастило, вдалося вмовити мене відпустити. У школі я не вирізнявся знаннями. До навчання в мене не було хисту, а от спортом любив займатися. Завжди намагався вести здоровий спосіб життя. Коли працював у Севастопольському театрі ім. Луначарського, дуже багато займався, був у добрій формі, тому мріяв зіграти якогось грецького героя. Щиро кажучи, й досі мрію.

– До слова, нещодавно здійснилась одна з ваших мрій. Ви вперше знялись у кіно, до того ж зіграли одну з головних ролей у серіалі «Ментівські війни. Харків». Чи не важко було на знімальному майданчику?

– Я дуже хвилювався, це правда. Перші дні звикав, намагався переключитись, адже гра на сцені і гра під прицілом камери відрізняються. Але мені дуже допомагали мої партнери – відомі актори Богдан Юсипчук і Артем Позняк. Артем навчав нас, як правильно тримати зброю, битися, стріляти. Також він постійно ділився зі мною нюансами кіномайстерності, за що я йому дуже вдячний.

Ексклюзивне відео із кастингу на роль у серіалі "Ментівські війни. Харків".

– Після успішної прем’єри «Ментівських» плануєте зніматись у кіно?

– Дуже хочу. Коли я прийшов у «Ментівські війни. Харків», боявся, що кіно не приноситиме мені задоволення. Але я помилявся. Я не розставляю пріоритетів між кіно і театром. Я закохався в кіно, але без театру зачахну. Чекати від зйомки до зйомки я б не зміг. Мені треба виходити на сцену, грати два-три рази на тиждень. Це як спортзал. Потрібно весь час тримати себе в тонусі.

Дивіться серіал "Ментівські війни. Харків" з понеділка по четвер о 20.30 на 2+2. 

Актор серіалу "Ментівські війни. Харків" Сергій Лістунов відповість на питання шанувальників під час онлайн-конференції 21 листопада о 19.00. 

Трансляція проходитиме на сторінці Телеканалу 2+2 у Facebook та YouTube. Тож, якщо ще не підписалися на сторінку, поспішайте, щоб не проґавити нічого цікавого.

Свої питання лишайте під спеціальним постом на сторінці Телеканалу 2+2 у Facebook!