Рятувати життя її покликання…
Лікарка Анастасія Пилипенко жодного разу в житті не пошкодувала про вибір професії, бо вірить – бути медиком її покликання. У сім'ї жінки багато медпрацівників різних спеціалізацій, вона ж обрала терапевтичний напрямок. До повномасштабного вторгнення росії в Україну Анастасія працювала сімейним лікарем у селі Новгородківка біля Мелітополя.
«Тяжко, бо ти там один на все село. Ти і швидка допомога, і психолог, і педіатр. Люди знають, де ти живеш і можуть прийти навіть уночі та вранці, якщо щось трапиться», - згадує Анастасія Пилипенко.
Бої за Мелітополь розпочалися 24 лютого, а вже 26-го окупанти зайняли місто. Анастасія, згадує, що з приходом росіян у селі з кожним днем ставало дедалі гірше: загарбники сиділи на прийомах, перевіряючи, чи не надають медпрацівники допомогу пораненим українським військовим, постійно приходили з обшуками до амбулаторії, а згодом почався великий дефіцит медикаментів.
«Бувало по ліки приходили бабусі, але навіть звичайних таблеток від тиску не вистачало. Ділили таблетки на чотири частини. Тяжко, звісно, було психологічно, бо ти розумієш, що від тебе нічого не залежить», - згадує медкиня.
Анастасія має малолітнього сина і матір з діабетом на інсуліні, але жінка до останнього не могла виїхати – не знала, як зможе залишити своїх пацієнтів без медичної допомоги. Але коли окупанти почали схиляти медпрацівників до співпраці, а за відмову жорстоко карали, наважилася виїхати.
«У сусідньому селі працював мій лікар-напарник. Російські військові приїхали до нього в амбулаторію, забрали його з собою, вивезли в поле і сказали: «Йди, а ми стрілятимемо в тебе». Знущалися з нього», - каже Анастасія Пилипенко.
Дорогою на підконтрольну Україні територію Анастасії з родиною довелося проїхати 21 російський блок-пост. Як пройшла її дорога життя? Де зараз працює жінка? І що відбувається у її рідному окупованому селі? Подробиці – у відео:
Читайте також:
