Депортація до Сибіру: жахливий шлях родин повстанців радянських часів – свідчення очевидців

Загублений світ

УПА та сьогоднішня війна з росією – дві епохи українського супротиву…

Протягом десятиліть у період СРСР у різних регіонах України існував повстанський рух. Його основною метою було протистояння комуністичному режиму, який намагався загнобити український народ та його культурну спадщину. Український повстанський рух складався з різних організацій і формувань, серед яких найбільш відомими були Українська Повстанська Армія (УПА) та Українська Народна Революційна Армія (УНРА). Ці організації здійснювали партизанську боротьбу проти радянських сил, проводили саботажні акції та допомагали місцевому населенню.

Багато років радянська влада не могла придушити та знищити український повстанський рух, тому вирішила боротися не з членами УПА, а з їхніми родинами.

«Усі залучалися до тої роботи. Бо вже як в хаті був УПівець, то родина інакше не могла жити. Вона не могла його зрікайся і мусила допомагати», - розповіла донька жертви політичних репресій Марія Гнатюк.

За допомогу та родинні зв’язки з воїнами УПА поплатилося 78 тисяч людей. Серед них старі, немічні та діти. Цей страшний період добре пам’ятає жертва політичних репресій Іванна Арсенич, рідний брат якої служив в УПА. Коли радянська влада примусово депортувала її родину, Іванні було лише 17 років. Жінка згадує, що коли їх насильно забирали з рідного дому, то йшов такий сильний сніг, що неможливо було йти – люди провалювалися в кучугури.

«Привезли нас на вокзал і зразу запхали в товарні вагони. Було дуже холодно. Їсти і пити не давали протягом усього шляху», - згадує Іванна Арсенич.

В товарних вагонах їх, як худобу, вивозили до Сибіру. Дорогою люди вмирали від холоду та голоду.

«Якщо дивитися на війну, яка зараз іде в Україні, то вони як колись жорстоко поводилися, так і зараз поводять себе. Бо це не є війна з армією, вони воюють з людьми, бо інакше просто не вміють», - каже Марія Гнатюк, донька Іванни Арсенич.

Але головного, чого навчили Іванну воїни УПА, – це боротися до кінця. Із самого першого дня у Сибіру молода дівчина знала, що надовго тут не затримається. Так і сталося.

Як сестрі УПівця вдалося обдурити радянських представників влади і втекти із Сибіру? Де Іванна довгий час переховувалася і через скільки років змогли дихати вільно? Подробиці – дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:

Loading...

Також не пропусти щопонеділка о 17:00 на 2+2 виходять прем’єрні випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», присвячені українцям – нації незламних і нескорених, що гідно виборюють своє майбутнє.

Дивись також:

Перші години після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС чітко оголили головний принцип радянського керівництва — захищати честь мундира, навіть коли навколо плавиться пресований графіт і зашкалюють дозиметри. 
У 1960-х роках бразильський режисер Аугусто Буал вирішив повністю змінити правила театрального мистецтва і переніс сцену туди, де її ніхто не очікував побачити. Він створив так званий «невидимий театр». 
07052026
Згідно із законом збереження енергії, вона нікуди не зникає, а лише змінює форму.
Сьогодні сцена перетворюється на простір, де цифрові технології та інженерія працюють нарівні з режисером, щоб викликати у глядача максимальний емоційний відгук.
Коли ми говоримо про аварію на ЧАЕС, то часто згадуємо помилки персоналу чи фатальний збіг обставин під час експерименту. Проте справжня причина трагедії була закладена в фундамент станції ще на етапі креслень. 
Сучасну людину, яка щодня споживає гігабайти контенту, важко здивувати класичною театральною постановою.