І що ця їхня мова, жива й багата, заклала фундамент для тієї української, якою ми говоримо сьогодні. Вона жила в піснях, казках, обрядах, у повсякденному спілкуванні. Це був потужний потік усної традиції, що формував свідомість і культуру наших пращурів.
«Староболгарська з'явилась в Русі десь на початку 10-го століття. Погодьтеся, що до цього наші предки якось говорили один з одним. А говорили вони мовою Русі – руською або давньоукраїнською мовою, яка до приходу кирилиці не мала своєї писемності, але мала багату усну традицію», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
Але ж коли ця багата усна традиція таки отримала своє письмове втілення? Перші пам'ятки давньоукраїнської мови почали з'являтися всередині 11 століття. І однією з найцінніших є Остромирове Євангеліє.
«Вважається, що цей збірник церковних текстів для богослужіння був переписаний у Києві з оригіналу близько 1056-1057 років, – розповідає Акім Галімов. – І знаєте, що найцікавіше? У цьому древньому тексті зафіксована величезна кількість слів, які ми використовуємо досі»
«Гай», «глечик», «кожух», «жито», «гребля», «криниця», «яр», «ягня», «хмара», «ховатися» – усі ці слова, що здаються нам такими рідними, були в ходу майже тисячу років тому.
Окрім слів, стародавні тексти рясніють й мовними формами та особливостями, що збереглися до нашого часу. Наприклад, тверда «и» в словах на кшталт «ріки», «муки», «гріхи», «віки», «великі», або закінчення «-ові», «-еві» («отцеві», «князеві», «синові», «Василеві»).
«Я б додав ще закінчення -о в називному відмінку: Петро, Данило, Марко. До речі, все це можна побачити на настінних графіті в Софії Київській, які датуються 11 століттям», - зазначив Галімов.
Ще одна унікальна риса, що відрізняє східних слов'ян, – це повноголосся. Наші предки, як і ми, казали «Володимир». Тому в усіх писемних згадках ім'я Великого князя пишеться саме «Володимир», а не «Владимир». Але й це ще не все. Церковнослов'янські або старослов'янські тексти мають таку дивовижну річ, як кличний відмінок: «друже», «брате», «земле» тощо.
«На стінах у Софії Київській, наприклад, є графіті зі зверненнями: «Святий Фоко», тобто кличний відмінок є і в давній українській мові і в сучасній. Але цікавий факт – його немає в російській. І чому це?» - іронічно ставить запитання Акім Галімов.
Відповідь на це запитання проста: тому що московити скопіювали мову в нас, але... з помилками! Більше про це – у проєкті дослідника історії просто зараз:
Читай також:
- Секретна зброя путіна: як кремль перетворив європейських політиків на своїх маріонеток і яка ціна мовчання?
- «Хліба залишилося на два дні»: як перший мер Києва виводив столицю з транспортного паралічу та хлібної кризи?
- Українська – це спадщина, а російська – проєкт: все, що ви не знали про історію мови