Для багатьох українців кінець XIX століття став часом доленосних рішень та відчайдушних кроків. Це був період, коли тисячі наших земляків вирушили у невідомість, шукаючи кращої долі за океаном. Ця велика українська міграція до Канади стала однією з найдраматичніших сторінок нашої історії.
Сучасній людині, можливо, здається, що міграція — це вічний процес для українців. Однак, за словами дослідників, таких масових хвиль було всього п'ять, і п'ята триває просто зараз, спричинена російською агресією. Але перша, яка розпочалася в останньому десятилітті XIX століття, мала зовсім інші причини.
Як зазначає дослідник історії Акім Галімов, в той час українські землі були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, і своєї держави українці не мали. Міграція розпочалася майже одночасно з обох імперій, але причини були дещо різні.
«Для українців, що жили під владою Австро-Угорщини, основною причиною міграції стало... перенаселення. Так-так, саме воно! Наші люди в той час в основному обробляли землю. У них були невеличкі фермерські господарства, що годувало цілу родину і ще кількох найманих робітників. Згодом ці наймані робітники могли і собі придбати клаптик землі і стати господарем. Це була найзаповітніша мрія українського селянина. І от наприкінці 19 століття настав той час, коли для населення яке постійно зростало вільної землі для обробітку вже не залишилися», — пояснює Акім Галімов.
Як українці могли в ті часи виїхати за кордон? Це була ціла пригода, що вимагала неабияких зусиль, коштів та рішучості.
Першим кроком було отримання документів та дозволу на виїзд від місцевої влади — війта чи старости.
«Староста міг дозволу й не дати, але, як пізніше розповідали мігранти, допомагали хабарі», — розповідає Галімов. – Корупція існувала й тоді, і вона, на жаль, була частиною цього шляху»
Наступний етап — збір коштів на подорож. Сума була захмарною — приблизно як вартість цілого середнього селянського господарства! Хто не міг продати все, наймався на роботу на заводи в місті. Інколи на збір грошей йшов цілий рік.
Але й гроші не були гарантією успіху. Треба було розуміти, куди і як їхати. Перевезеннями займалися великі мореплавні компанії. У них були свої представництва у великих містах, як Львів, Київ, Краків, а також розгалужена мережа агентів, що приїздили навіть у найвіддаленіші карпатські села. Ці представництва брали на себе всю логістику: проїзд потягами до портових міст, поселення у портових готелях, квитки на пароплав і навіть обмін грошей.
«Хто б і звідки не їхав, спершу всі діставалися до німецького портового міста Гамбург. А далі починалася справжня океанська подорож — щонайменше 14 днів пароплавом до Канади, до порту Галіфакс. Ті, хто прямував до Сполучених Штатів, прибували на острів Елліс, де мали відбути карантин, і лише після цього отримували дозвіл зійти на американську землю», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
Більше про те, ким були перші переселенці в Канаді, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова.
Читай також: