Білі хорвати: забуті слов’яни, які мали столицю біля Львова до Русі й християнства

Справжня історія

Ми звикли думати, що цивілізація на наших землях почалася з Києва. Але археологічні знахідки та літописи малюють іншу картину. 

Біля Львова у 50 кілометрах у бік сіл Дуброво та Стільсько розкинулося Стільське городище – старовинна столиця білих хорватів. Однак тут мова не про сучасну країну на березі Адріатики, а про потужне слов'янське плем’я, яке обрало своїм домом Східну Галичину.

«Це унікальне місце, де наші предки жили задовго до утворення Русі. Стільське городище вважається столицею хорватів — тих, які жили колись в Україні. Частина племені згодом пішла на Балкани під час Великого переселення народів, ставши пращурами сучасних хорватів, але багато хто залишився на рідних пагорбах», - зазначив дослідник історії Акім Галімов, який давно «полює» на історичні сенсації.

Це був справжній мегаполіс раннього середньовіччя, де кипіло життя, працювали ремісники, а жерці проводили обряди у скельних храмах, які й досі дивляться на нас своїми темними отворами-вікнами.

Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїх трактатах згадував про Велику (або Білу) Хорватію як про величезну країну, що не знала християнства. Проте серед вчених і досі тривають палкі дискусії. Дехто припускає, що місто могли заснувати дуліби або волиняни.

«Хто би не заснував його, рештки цього комплексу свідчать про головне: на території Галичини ще в дохристиянський період існувала розвинена слов'янська цивілізація», — підкреслює Акім Галімов.

Сьогодні Стільсько виглядає загадково. Скельні печери, які колись слугували житлом або культовими спорудами, тепер часто використовують як погреби для картоплі. Це виглядає дивно і водночас сумно. Велична столиця предків, яка могла б стати туристичною Меккою, застигла у часі, чекаючи на повноцінне визнання.

Більше про маловідому історію Галчини дивись в проєкті Акіма Галімова просто зараз:

Читай також:

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.