Скоро на календарі з’явиться 8 березня. Багато, хто ще досі асоціює цю дату із радянським святом «Міжнародний жіночий день» та розтиражовантими радянською пропагандою Кларою Цеткін і Розою Люксембург. Але насправді треба пам’ятати про головне – боротьбу феміністок за права для усіх жінок. І згадувати про це не лише 8 березня.
«Сьогодні важко це уявити, але в кінці 19-го початку 20 століття жінки не мали права вчитися в університетах, голосувати, розлучатися чи мати опіку над власними дітьми. За однаково важку фізичну роботу на підприємствах їм платили вполовину менше, ніж чоловікам. А у свійських салонах сперечалися, чи є жінка взагалі свідомою особистістю, рівноцінною чоловікові, чи можна їй давати таку ж освіту, бо раптом це зашкодить репродуктивній системі. І це не жарт! Деякі тогочасні лікарі таке всерйоз стверджували», - розповів у своєму авторському проєкті дослідник історії Акім Галімов.
Однак, завдяки наполегливості та відваги сотень жінок, ця ситуація почала змінюватися. Перші кроки на шляху до рівності були складними, але надзвичайно важливими. Пам'ятається історичний момент, коли у 1847 році американка Елізабет Блеквел вступила до медичного женевського коледжу в США. А змогла вона це зробити, бо чоловіки сприйняли це за жарт. Декан відмовився щось вирішувати і запропонував проголосувати студентам. Навіть один голос проти означав би відмову. Студенти ж вирішили, що декан жартує і дружно проголосували «за».
Цей акт відваги відкрив шлях для подальших змін і став символом боротьби жінок за свої права.
«Першою країною світу, яка офіційно дозволила жінкам вступати до своїх вишів стала Швейцарія. Це було у 1865 році, але все ж таки всі наступні 70 років дівчата з вищою освітою були дивним явищем», - каже Акім Галімов
За доступ до знань, як і за всі інші права, жінкам довелося ще добряче поборотися. Як це було, а також – про прогресивних українок, які зіграли величезну роль у феміністичному русі Європи, дивись в проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: