Великий Бар’єрний риф зазвичай асоціюється з неймовірними кольорами та спокоєм, але для двох людей він став місцем останнього побачення. Історія Тома та Ейлін Лонерган — це не просто чергова новина про нещасний випадок.
Це подія, яка змусила владу Австралії переписати правила безпеки на воді, щоб подібний жах ніколи не повторився. Як можна забути двох людей посеред відкритого моря?
Все почалося 25 січня 1998 року в Порт Дугласі. Том Лонерган, якому було 33 роки, та його 28-річна дружина Ейлін вирушили на катері до рифу разом з групою з двох десятків туристів. Вони були досвідченими дайверами. Маючи за плечима понад 150 занурень, пара почувалася впевнено. Вони навіть відмовилися від супроводу інструктора, розраховуючи на власні сили та спорядження. Близько третьої години дня подружжя занурилося на глибину 12 метрів. Океан був привітним.
Проте на борту катера в цей час панував хаос. Команда проводила перекличку, але зробила це вкрай недбало й стався класичний і водночас фатальний промах: одну з пар на борту порахували двічі. У списку навпроти прізвищ Лонерганів з’явилися позначки, ніби вони вже повернулися на палубу. Катер завів двигуни та поплив до берега, залишивши Тома та Ейлін за 64 кілометри від цивілізації.
Професійний дайвер Юрій Ткаченко пояснює, що в нормі така ситуація неможлива.
«Є чіткий облік дайверів, які зайшли у воду і вийшли. І він обов'язковий. Якщо професіонал був недбалий і корабель пішов далі — це величезний промах», — зазначає експерт.
За його словами, пошукові операції зазвичай розгортаються миттєво, щойно виявляється відсутність людини. Але у випадку з Лонерганами спрацювала жахлива інерція. Про зникнення дізналися лише за два дні, коли на борту судна знайшли забуту сумку з особистими речами пари.
Дві доби у відкритому морі — це вирок навіть для професіонала. Пекуче сонце, зневоднення та солона вода швидко виснажують організм. До того ж Великий Бар’єрний риф кишить акулами. Юрій Ткаченко підкреслює, що найбільший ворог у такій ситуації — паніка.
«Людина в паніці могла б намагатися вилізти на гострі корали, які за структурою нагадують наждачку. Це призводить до поранень, розривів гідрокостюма та інфекцій, а кров у воді приваблює хижаків», — каже дайвер.
Масштабна операція з порятунку залучила 17 літаків та гелікоптери. Рятувальники прочесали понад 5 000 квадратних кілометрів акваторії і лише на дванадцятий день пошуків море почало повертати докази трагедії. На берег вимило компенсатор плавучості з іменем Тома, а згодом — фрагменти гідрокостюма Ейлін. Найстрашнішою знахідкою стала табличка для записів під водою. На ній видряпали відчайдушне прохання про допомогу: «Врятуйте нас, поки ми не загинули»
Тіла Тома та Ейлін так і не знайшли. Ця історія лягла в основу відомого фільму «Відкрите море», проте реальність виявилася значно болючішою за кіно. Після інциденту в Австралії запровадили суворий протокол перевірки дайверів: тепер кожен, хто виходить з води, має особисто підписатися в журналі під наглядом капітана.
Але чи достатньо паперових правил, щоб перемогти звичайну людську неуважність? Дивись секрети й небезпеки Великого Бар’єрного рифу в проєкті «Загублений світ» просто зараз:
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також:
